Написать характеристику образа: марусі кайдашихи, омелько кайдаша. (і. нечуй - левицький )

Омелько  — працьовитий селянин, виснажений панщиною. у нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. ставши хазяїном, кайдаш продовжує багато працювати. набожність уживається в ньому з пияцтвом. нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе». письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. такий кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. його слабкості нечуй-левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. отже, ідеал «господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. з повісті «кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт господаря.  інша індивідуальність розкривається в образі  марусі. письменник спочатку змальовує портрет кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки. не все в образі кайдашихи було негативним. у своїх повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має особливе значення в ментальності українців. дослідник відзначив роль жінки в українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини.  вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з людьми, біднішими за себе, маруся виявляла себе зверхньо і неприховано зневажливо.  «маруся кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства.  до природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. маруся була сердита.» 

 

      украінці здавна навчалися прикрашати вишевкою рушники,скатертини,сорочки,і т.д.кожен край мав свої візерунки.                                                                                 кожна госпадиня повина була вміти вишивати вишевкою.обовьязково дівчата вишивали собі весільні рушники.а мати намагалаль як най кращє прикрасити вишивкою одяг своєї родини.                                                                                             обовьязково вишивали тільки на білій тканини,червоними та чорними кольорами.тому що кольори вишивки мали свое значення.вишиванка це гордість країни.дуже шкода що зараз не носять нашу українську вишиванку.

Казка про те як друзі соловейку одужати.   одного разу соловейко попав під дощ і застудився. він лежав у ліжку під ковдрою, пив гарячий чай із медом і дуже сумував, що не може літати і весело співати разом із друзями. коли його друзі дізналися, що він захворів, то дуже засмутилися і замислилися як йому швидше одужати. і в той же день друзі розсілися на всіх деревах навколо гніздечка соловейка і почали голосно витьохкувати та виспівувати свої пісні. і так гарно виспівували свій сум, свій біль, свою тугу і свою любов, що від їх пісень заспокоївся вітер, хмари розвіялися, засяяло яскраве лагідне сонечко. "яка краса, яке диво! " – казали зачаровані лісові звірі. маленький соловейко був дуже щасливий, що його друзі не забули про нього і прилетіли підтримати його і йому одужати. і сталося диво, соловейко почав швидко одужувати. до того ж він почав підспівувати своїм друзям, і їхня спільна пісня щоночі лилася над лісом, над селом, під небесами…