Чим народнi перекази близькi до легенд i в чому полягаe мiж ними рiзниця?

«легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) –   найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з vі що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам'яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «патериком» < …>   усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна. легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх – біблійні сюжети». «якщо термін «переказ» народного походження, то слово «легенда» – книжне. у давнину називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги про житія святих тощо. книги ці призначалися для обов'язкового прочитання ченцями, служителями культу. називали ще написи на монетах, фортечних брамах, ічних картах, малюнках тощо. переписувачі житій святих вносили в канонічні тексти свої зміни, використовуючи при цьому елементи усної оповідної традиції. так виникала апокрифічна література, твори якої разом з багатьма сюжетами церковних книг почали проникати в народний побут, змішуючись тут з усними та переказами язичницької міфології».в  народних  переказах  приблизно те ж і в легендах, з тією тільки різницею, що легендарні постаті не вважаються плодом вимислу, а реальними, хоч і з далекого минулого, постатями. отже, образи легенди – це такі ж образи-символи, як і в казці, з набором усталених рис, тільки з установкою на їх реальне існування.

твори великого українського письменника о. довженка — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв. це своєрідний літопис історії українського народу. окрилений високими ідеалами, закоханий у життя, у велич духу людини —воїна, людини — трудівника, о. довженко натхненно оспівав поезію і романтику нашої епохи. про нього написано багато книг, статей, поети йому присвячують вірші, бо, як пише поет і. гончаренко: в людських сердець незаймані глибинисвоїм він серцем глибоко проник,співець краси, природи і людини,душі людської дивний чарівник.людина з її душевною красою — це той герой, у якому втілились найвищі довженкові ідеали краси. у кожному своєму творі з великою любов'ю письменник оспівує людей праці. з особливою силою розкривається ця тема в останніх творах о. довженка «зачарована десна» і «поема про море», написаних у 1955 році.«зачарована десна» — лебедина пісня письменника. на думку м. рильського, це задушевна лірична сповідь, до кінця напоєна любов'ю до рідного краю, до його людей. це справді незвичайний твір. непростий за своєю по будовою, він поєднує спогади про дитинство і філософські роздуми письменника. з великою любов'ю довженко пише про свій родовід, про тих юдей, які до революції нічого не мали, а з них, за словами автора, можна було писати портрети апостолів і мислителів.за жанром це кіноповість. в її сюжеті — мемуарні сторінки, ліричні сповіді, широкі картини сільського життя, чарівні пейзажні малюнки, а також роздуми про народ, про його минуле і майбутнє, про мистецтво і його роль у житті суспільства. все це подається в двох планах: через сприйняття сільського хлопця сашка і через філософські роздуми зрілого письменника. в образах батька, матері, діда, прадіда виразно відчутне ставлення до родоводу. письменник говорить: «скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! як вправно робив, який був дужий і чистий».захоплено пише автор про чудовий талант косаря дядька самійла, який так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю земну кулю.прекрасний образ тихона бобера, що, йдучи на полювання, забував дома курок від рушниці. а сашкова баба хіба не трудівниця? ! хоч лайка і лилася з її вуст, як пісня з вуст натхненого поета, проте вона була й справжньою трудівницею, любила землю, прибирала її своїми руками.малюючи сільських мешканців, 0. довженко об'єднує всіх єдиною філософією: коли вилізає щось з землі, посаджене їх руками, то в цьому найбільша радість. герої «зачарованої десни» живуть одним життям з природою, що оточує їх. о. довженко пише: «жили ми в повній гармонії з силами природи. зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, той не знає тієї радості і повноти життя». незабутніми є картини весняної повені, сінокосу. навіть від опису звичайного городу віє високою красою і поезію. пейзажі в кіноповісті персоніфікуються. вони промовляють до читача своїми барвами. часто через сприйняття дійових осіб і є засобом виявлення душевного стану героїв. краса природи облагороджує людей праці. природа, любов до неї й уміння відчути її красу пробуджує в людині творця.велике враження справила на мене кіноповість «зачарована десна». і особливе враження від того , що все, про що пише олександр довженко, — це світ, побачений очима дитини, очима маленького сашка, людини, не спокушеної життям. тільки тонкий у почуттях митець — психолог міг так неповторно правдиво передати увесь світ мрій сільського хлопчика.

Федько побачив толю, який плакав і чекав на те, що федько скаже правду. федько багато разів таким способом толі, але не сьогодні. федько був дуже злим на толю, через біль, що федька кожного дня. і в цьому винний був тільки толя. федько підняв голову, дивлячись на батьків. і сказав: - не тягнув. мати с подивом дивилася на свого сина. вона вперше почула, що ії син невинний. батько толі подивився на нього з палаючими очима, а потім потяг додому. федько ж із матір'ю прийшовши додому розповів усе, що сталося. мати йому повірила, бо федько ніколи не брехав.