Хронологическая таблица шевчука

валерій олександрович шевчук народився в житомирі у родині шевця.

закінчив школу, пробував вступати у львівський лісотехнічний інститут. працював підсобним робітником у час ремонту плужненського аграрного ліцею.

закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод.

вступив на історико-філософський факультет київського університету.

почав писати новели.

дебютував оповіданням «настунька» про т. шевченка в збірнику «вінок кобзареві», що вийшов у житомирі. літературна студія «січ» видала стінну газету «заспів», в якій було надруковано оповідання в. шевчука «щось хочеться». написав 18 коротких новел і першу статтю «с. васильченко в коростишівській семінарії» для житомирського збірнику.

відправлений до житомира власним кореспондентом газети «молода гвардія» в листопаді був взятий до армії, служив у мурманській області. в армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

повернувся додому.

закінчив повість «середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя.

вийшла книжка «серед тижня». в. шевчук став членом спілки письменників україни.

написав повість «золота трава» (надрукована в 1984р.) і перший варіант повісті «мор».

книга «крик півня на світанку».

книга «долина джерел».

книга «на полі смиренному».

книга «барви осіннього саду».

шевчуку присвоєне звання «заслужений діяч польської культури».

ведучий історичного клубу «літописець» при спілці письменників україни.

винагороджений «орденом князя ярослава мудрого» v ст.

лауреат державної премії україни ім. т. шевченка, премії фонду антоновичів, літературних премій ім. є. маланюка, о. пчілки, о. копиленка, і. огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «визнання».

Компроміс є завжди. Частіше ми брешимо найріднішим та найкоханішим нам людям,не думаючи до яких наслідків вона може привиести. Зараз, в сучасному світі брехня переважає більше, ніж правда, тому деякі із нас не думають про наслідки. Діємо за принципом: "Бачу ціль, йду до неї", отже ми готові любою ціною йти до своєї мети. Хочу розглянути цікаву цитату: "Справжні слова не бувають приємні, приємні слова не бувають правдиві (Лао Цзи)". Люди, які говорять вам лише те що ви хотіли б чути, заздалегіть брешуть.

Добро та зло, напевне ми вже знаємо, що добро перемагае зло, але "Чи завжди це так ?", в повчальних казках,дійсно перемагає добро,а  в житті частіше зло.Звісно справедливість є і вона повсюду,але не завжди така яку б хотілося нам мати та  в деяких ситуаціях можно поступитися злу,а потім добру,можна звісно і навпаки.Чим більше робиш добра,тим щасливіше жити будеш.

З написаного можна зробити деякий висновок,будь тим ким ти є не йди за злом,адже його в сучасності більше.Будь правдивим та добрим і твої добрі справи повернуться тобі!

Її називають співачкою «досвітніх вогнів», українською Сaпфо, дочкою Прометея. А для нас  вона  –  Леся Українка.

Леся Українка (справжнє її ім’я Лариса Петрівна Косач) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчимо ще змалку, тож здавалось б, що ми знаємо про поетесу все.

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року, народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько Петро Антонович Косач – юрист, громадський і культурний діяч.

У родині Косачів було шестеро дітей – двоє синів та четверо доньок: Михайло, Микола, Леся, Ольга (Ліля), Оксана, Ізидора.

Батьки багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами.

Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Розмовляла вона з самого малку українською мовою, бо того хотіла її близька родина.