Нужен план до байки "пан та собака"

Найціннішими в поетичній спадщині п. гулака-артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя xix століття. найвизначніша серед байок — байка-казка «пан та собака». байка «пан та собака», яку сам автор назвав «казка», перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а тому по праву вважається першим класичним зразком сатиричної байки в новій українській літературі. в алегоричному образі рябка, винятково сумлінного і чесного, автор показує долю кріпака, яка повністю залежить від пана. рябко прагне догодити панові, але й тоді, коли не спить цілу ніч, охороняючи панське добро, і тоді, коли заснув, він стає жертвою панської примхи. образи байки «пан та собака» символізують взаємодію суспільних сил кріпосник—кріпак, тобто автор відтворив тут головний соціальний конфлікт свого часу. сатирично зображуючи найгірші риси маєтного поміщика, п. гулак-артемовський показує повну залежність кріпака від нього. авторський підтекст такий: доля, життя і права кріпака — такі ж, як у собаки: «лупіть рябка! » — кричить пан, як навісний; рябко ж наш тільки вже що теплий та живий. разів із шість рябка водою одливали і стільки ж раз його, одливши, знов і симпатії автора на боці рябка, п. гулак-артемовський наділяє його людськими рисами, що робить чіткою алегорію. підкреслюючи працьовитість, виняткову старанність рябка, поет вживає вирази «сердега наш рябко», «бо дарма їсти хліб рябко наш не любив» та інші. але покірний і самовідданий рябко після панських знущань стає лютим ненависником панства: нехай їм служить більш рябий в болоті біс! той дурень, хто дурним іде панам служити, а більший дурень, хто їм дума угодити! годив рябко їм, мов болячці й чиряку, а що є за те рябку? викриваючи панське свавілля, п. гулак-артемовський свідомо заступається за покривджених. байка-казка «пан та собака» — це сміливе дошкульне висміювання (хай і в алегоричній формі) панів-самодурів. мова байки — народна, сповнена народних прислів'їв, порівнянь, постійних метафор («один рябко, один, як палець, не дрімає», «рябко тобі і усом не моргає» та інші). отже, ідейний зміст байки «пан та собака» п. гулака-артемовського спрямований проти ставлення до кріпака як до робочої худоби, а сама байка належить до гостросатиричних творів української літератури 20-х років xix століття.   

Объяснение:

Мені здається що, оптимістам жити комфортніше ніж песимістам. Тому, що оптимісти завжди у чомусь поганому знаходять щось хороше і так їм легше живеться. А з песимістами інакше, якщо трапилося щось погане, вони цю ситуацію будуть роздувати як "з мухи слона", ось наприклад ситуація з короновірусом, оптимісти під час цієї хвороби знають/вірять що переможуть цей вірус, сподіваються на найкраще; роблять ліки тощо; А що, песимісти? Песимісти кожному говорять що, цей вірус не переможний, ми усі помремо від цієї хвороби, одним словом із короновірусу вони роблять такий страшний вірус, що іноді навіть оптимісти вірять у що його не перемогти. Так, що я думаю що оптимістам живеться легше.

Как то так)) Можешь и мне

Петро шраменко: "він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. у нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити". леся черванівна: "у хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить." яким сомко: " дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою." іван брюховецький: "чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. і постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.так наче собі чоловікпростенький, тихенький. ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. а як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."