Художні засоби у вірші моє серце в верховині

епітети: «любий рідний край», «пущі дикі», «буйні ріки» тощо. метафори: «моє серце в верховині і душа моя, моя дума в верховині соколом буя, моя мрія в гори лине наздогін вітрам». персоніфікації: «прощавайте, сині гори, білії сніги, прощавайте, темні звори й світлії луги! прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї, прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї! », «будь здорова, верховино, любий рідний край». нестягнені форми прикметників: «білії сніги», «світлії луги». інверсія: «іду я на чужину»

Відповідь:

Марічка Гутенюк — поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Марічка коханає Івана, але передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. Від самого початку кохання Івана й Марічки було трагічним, бо на перешкоді закоханим стояла давня ворожнеча родів.

«Але в Івановій пам’яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір’я рухом подало йому половину цукерка».

«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись».

«Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…»

«Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались…»

«Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ».

Пояснення:Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві). Коли Іван підріс, він став гарним парубком: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». Іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

«Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка».

« Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить».

мені   здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.

                            по-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.

                              яскравим художнім утіленням цієї думки є твір всеволода нестайка "тореадори з васюківки". життя яви й павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.

                              по-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, -  шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. і навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.

                              прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою галиною. вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка галина переїхала зі свого міста жити до нас. ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. з часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.

                              отже, дружба - це найкращий скарб в житті.