Можете менi написати перший абзац з твору дмитра чередниченко рiднi краэвиди

Ось і осінь. чого б її не любити, як навколо така невимовна краса! вона тебе заворожує на кожному кроці. із самого ранку ти помітив — твій високий білолист озолотився. спочатку подумав: його сонце ранковим промінням освітило, і він аж засяяв. але придивився й щиро подивувався: то він од листя такий. ти похвалився мамі, що з твоїм білолистом зробилося, а вона й каже: — а ясен, сину, вже одсвітив своє, тепер метеликам лад треба ти знаєш, про які це метелики йдеться? про сережки. ти не раз діставав їх по парі й чіпляв на вухо, оті сережки. у них — насіння. його й має посіяти ясен, щоб нові ясенки піднімалися. а яка смакота це для снігурів!

Ось і осінь. чого б її не любити, як навколо така невимовна краса! вона тебе заворожує на кожному кроці. із самого ранку ти помітив — твій високий білолист озолотився. спочатку подумав: його сонце ранковим промінням освітило, і він аж засяяв. але придивився й щиро подивувався: то він од листя такий. ти похвалився мамі, що з твоїм білолистом зробилося, а вона й каже: — а ясен, сину, вже одсвітив своє, тепер метеликам лад треба ти знаєш, про які це метелики йдеться? про сережки. ти не раз діставав їх по парі й чіпляв на вухо, оті сережки. у них — насіння. його й має посіяти ясен, щоб нові ясенки піднімалися. а яка смакота це для снігурів! кожен день приносить тобі цікаву несподіванку. ото пішли ви з сестрою до лісу. а там усе таке барвисте: берези стоять золоті, клени — і*, осики — малинові, берести* — аж червоні, а дуби — наче їм і нічого. зеленіють собі дуби — пізно весною прокинулись, пізно й листя скинуть. а декотрі й цілу зиму не скидатимуть — не линятимуть. того й назва така в них — дуб-нелинь. на високій горі дуб-нелинь стояв, корінням з дніпра води набирав.  нарвала ягід шипшини та горобини, сіла на пеньочку й давай собі намисто низати. а тоді як наділа три разки доброго намиста — чим не мавка лісова! і очі світяться — чи то від радості, чи від того яскравого намиста. показує тобі сестра на горобину, а на ній такі гарні пташки сидять, ягоди клюють. — омелюхи,— каже сестра. а то ходив ти в поле. став і прислухався. жайвора вже не чути. хіба що якийсь обізветься та й затихне. і йому в дорогу пора. зате коники виграють — раді, що самі у полі зосталися, що тепер і їх далеко чути. але, буває, не дуже довго їх і послухаєш. ураз зашуміло, загомоніло, залементувало — налетіла не зграя, а ціла хмара граків. і так стрімко кружляють, вирують, шугають*. ото базар! а як посі вони на берези, то білі берези стають тоді чорні. ти часто тепер у березовий гай ходиш. горіхи збирати. так, так, у березняк по горіхи. хтось ще подумає: це все одно, що на вербу по груші лізти. а воно й ні. он діти з чистого поля, з пасовиська, повні кишені горіхів приносять. їх там граки гублять. а вони до горіхів ласі. ото затиснуть лапкою горішок і викльовують з серединки зернятко. а, гляди, чогось там сполохалися граки, злетіли — горіхи зосталися долі. ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. засновигали* метелики, зашерхотіли прозорими крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні.  простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, а небо синє-синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. смуток, що літо це останнє

Це називається  рефрен                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Вельмишановний великий княже ярославе!   звертаюсь до тебе з далекого xx століття. я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не київська русь, а україна. прочитала недавно п'єсу івана кочерги «ярослав мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. іван кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.  тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. мені у серце запали такі твої слова:   да буде мир! і богом я клянусь,  що кожного вразить моя сокира,  хто київ наш і русь,  хто осквернить насильством справу миру.  зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. для тебе, великий княже, « житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє». о, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. у важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. за честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. ти наш батько. ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради батьківщини, як ти нам заповів: «і, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину русь! » ми побачили, що «береться мудрі із шукань і помилок гірких».  навколо тебе були люди добрі і злі. учений монах сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. молодь він виховував на ученні христа: «тільки бог царів і царства судить. лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди». пригадуєш, як ти казав?   і  добрій книзі більше я радію,  ніж золоту в коморі.  мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. образ микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, у розмові з сильвестром микита каже:   з пергаменту недовго зчистить ваду,  лиш з совісті не зчистити її.  спочатку микита ненавидів тебе, ярославе, за смерть свого батька. але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. із ворога микита став твоїм вірним помічником і другом.  ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. і ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках історичних романів