Скласти тестові завдання до твору " митькозавр із юрківки, або химера лісового озера" 4; 5; і 6 розділ. будь-ласка

Имья  автора  яке назви будь-  ласка

  давня весна  тема: відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси.ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.основна думка: моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала.жанр: пейзажна лірика.  композиція.експозиція: «була ».зав'язка: хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. кульмінація: радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.розв'язка: вдячність поетеси весні за її дарунок.  весна для лесі українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.дана поезія написана під час хвороби поетеси.    хотіла б я піснею стати..тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.основна думка: пісня є кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.жанр: лірична сповідь.  художні  особливості  поезії: епітети: «ясна хвилина, “ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»; метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»; повтори: «ясніші яснії», «гучні гучне», «мої», «моє»; порівняння: «ясніші, ніж зорі яснії»; «гучніші, ніж море гучне».    давня казка  тема:   зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.ідея: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (бертольдо).основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка. (від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)композиція:   твір складається з чотирьох розділів. експозиція: знайомство з поетом. зав'язка: зустріч поета з бертольдом. кульмінація: конфлікт між бертольдом і поетом. розв'язка: довічне ув'язнення поета, його смерть; а поетові нащадки слово гостреє гартують.«давню казку» леся українка написала в 1893 році. на ту пору вона вже була зрілим поетом. своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. у творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. тому головний герой цієї поеми — поет.твір «давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів лесі українки «думи і мрії».    «мені однаково, чи буду…» аналіз  рік написання: 1847 літературний рід: лірика. жанр «мені однаково»: ліричний вірш (медитація). вид лірики: громадянська (медитативна). провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьків­щину. віршовий розмір  «мені однаково» — ямб. тема «мені однаково»:   відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. ідея «мені однаково»:   віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження україни.   основна думка:   т. шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. художні засоби «мені однаково, чи буду…» епітети  — люди злії, лукавії, славній україні, окраденую (україну), метафора  — злії люди україну присплять, оксиморон  — малого сліду не покину // на нашій славній україні, на нашій — не своїй землі композиція  «мені однаково, чи буду…» вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз сумна доля чекає ліричного героя. він скоріш за все засуджений на висилання до сибіру. але особисті страждання страждання не лякають його. митцеві не страшно й бути забутим людьми. трагічне його невільницьке  і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. герой уважає, що зроблено дуже мало для славної україни; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. а головне, що трагічна доля чекає україну. її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. у творі ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави

передусім хочеться зазначити, що іван якович франко є видатним українським письменником і новатором в українській літературі. новатором не тільки у формі, у літературній манері, але й у своєму ставленні до фактів життя, які він малює. село цікавить франка не як етнографічний об’єкт. його турбує соціальний бік сільського життя, гніт, страждання українців.

в історичній повісті «захар беркут» письменник майстерно змальовує картини героїчної боротьби карпатської русі проти монголо-татарських нападників у xiii столітті. дія відбувається серед карпатських гір у квітучій долині, ій стрімкими скелями. саме в цій мальовничий місцині і лежало руське село тухля, у якому проживав волелюбний народ. мешканці цього села складали єдину громаду, якою керували поважні й мудрі люди на чолі із захаром беркутом. у громаді всі мали рівні права, жили дружно, у злагоді.

тухольська громада була вільною і незалежною. аж раптом сталося лихо: до села підступили татаро-монгольські полчища. вони йшли як господарі, знищуючи все живе на своєму шляху.

мене вразило те, з якою рішучістю тухольці вирішили битися до останку. військо бурунди-бегадира кількістю переважало тухольців у багато разів. проте тухольці вирішують за будь-яку ціну не пустити монголів у карпатський край. заманивши ворогів у долину, тухольці зробили засіки і ніби «зачинили» військо бурунди в кам’яній пастці. зав’язується кривава битва. кожен тухолець ладен віддати своє життя за рідний край, аби не випустити ворога живим. вони обрушили на монголів град важкого каміння: «градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам’яні стіни з розбитого черепа ».

у свою чергу монголи стріляють по тухольцях отруйними стрілами. багато тухольських юнаків полягло від тих стріл: «…мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. зойкнули поранені тухольці і зміталися… вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров». проте ніщо не могло змусити тухольців здатися. вони зважуються на відчайдушний вчинок — валять великий кам’яний стовп, який вважали священним, аби ним загатити потік і, таким чином, затопити долину. це був той останній захід, який поклав кінець битві. страшною, безславною смертю загинуло монгольське військо, жоден ворог не вийшов живим з тухольської долини. таким чином тухольці врятували увесь карпатський край і своє рідне село.

отже, саме завдяки мудрим ватажка громади — захара беркута, сміливості й спритності тухольців, їх згуртованості й любові до рідної землі був знищений ворог і одержана перемога.

українська історія налічує багато героїчних і трагічних сторінок. українські письменники досить часто звертаються до них, по-своєму зображуючи події. майже всі видатні українські митці слова мають у своєму доробку історичні повісті.

іван якович франко створив повість «захар беркут» , у якій зобразив героїчну боротьбу слов’ян проти татаро-монгольських нападників. письменник показав виняткову хоробрість і мужність народу. люди, зображені ним, заради батьківщини здатні віддати найцінніше — власне життя. саме так вважає герой повісті максим беркут: «браття, мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія… а коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках».

неодноразово франко порівнює слов’янські війська з непереможною громадою, зі скелею, яку не можна зрушити з місця. таку надзвичайну силу надає їм справжня любов до рідного краю, велике прагнення захистити його від ворогів: «мов один величезний камінь, випущений із великої метавки напроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди».

під час бою «молодці» не замислюються над своїм життям, усе для них відходить на другий план, а на першому місці залишається ненька-батьківщина, яку треба врятувати від злих і нахабних нападників: «аж наближаючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев’яний щит — і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю».

отже, у цій повісті іван якович франко мав на меті показати безумовну мужність, непереможний героїзм, притаманні слов’янським , а також їх палку любов до рідної батьківщини.