Іть будь ласка, написать про андрія малишка

Точно не знаю но вот! народився 2 (14 листопада) в обухові (нині місто київської області) в сім'ї шевця. старший брат андрія  — петро малишко  — став своєрідним народним месником  — робін гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року петра малишка спіймали, відвезли до києва, де засудили до страти. мати андрія й петра зверталася з проханням про помилування до голови вуцвк григорія петровського, але безрезультатно. пізніше андрій малишко сказав про брата: «якби я писав вірші так, як петро  — ціни б мені не було! »  [1] андрій малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім  — на літературному факультеті київського інституту народної освіти. в 1932 році закінчив інститут, учителював в овручі. в 1934–1935 роках служив у червоній армії. після демобілізації переїхав до харкова і працював журналістом у газеті «комсомолець україни», в «літературній газеті» та в журналі «молодий більшовик». під час другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «красная армия», «за честь батьківщини», і в партизанській газеті «за радянську україну». після війни працював відповідальним редактором журналу «дніпро» (1944–1947). депутат верховної ради урср 3-го та 4-го скликань. був членом вкп (б) (від 1943 року). у 1960-х роках  — голова правління українського громадського відділення агентства преси «новини». мешкав у києві в будинку письменників роліті по вулиці б. хмельницького, 68. помер 17 лютого 1970 року. похований в києві на байковому кладовищі.

Дмитро омельчук і сергій стеценко — звичайні школярі-шестикласники. сергія і митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. а найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації. друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. у селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній васько. він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев і спостерігали, як булькає вода у глибокому місці. намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, митько і сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями васько. та митько і сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.

без дружби життя не повноцінне – я повністю згоден з цим твердженням. але лише якщо мова йде про справжню дружбу – не пусте спілкування, пліткування, використання одне одного з корисною метою. оце все навпаки не приносить нам нічого доброго. нащо вам друг, який з вами тільки тому, що йому більш нічого цікавого робити, і він легко зникне надовго, навіть не попередивши? або друг, який з вами каже одне, аза вашою спиною пліткує про вас? або той, хто  спілкується з вами, тільки коли йому щось потрібно? або заздрісник? хіба такі «друзі» роблять життя повноцінним?

ні, дружба має означати щось інше. у побутовому плані – це взаємна та щира симпатія, зацікавленість одне в одному, бажання поділитися думками та враженнями, комфортне проводження часу. є прислів’я про те, що друг пізнається у біді. але не тільки. справжній друг не тільки у скрутну хвилину, але й щиро порадіє вашим успіхам. як і ви будете радіти за нього. друг – це та людина, яка буде на твоєму боці, навіть попри тебе. тобто друг зможе сказати «ні», якщо ти збираєшся нашкодити собі в будь-який спосіб.

та найкраще про справжню сутність дружби, як на мене, йдеться у казці «маленький принц»   а. де сент-екзюпері. там у розмові лиса з маленьким принцом говориться, що для того аби стати близькими, треба пізнати одне одного. треба впустити людину в своє серце, думки, життя. і самому увійти в його. це – довіра, і саме вона священна. і це справжнє щастя – бути з кимось відвертим і знати, що тебе таким приймуть та не зрадять. і це необхідність для кожного з нас.