Найти стих евгения гуцало про весну

Евгений гуцало сонячний зайчик стихотворение (на украинском языке) зайчик сонячний у жені цілий день сидів у жмені. як заснув маленький женя, то заснув і зайчик в жмені. міцно спить до ранку в жені зайчик сонячний у жмені. і встають уранці – женя й зайчик сонячний у жмені.

Ярослав був єдиним князем усіх широких українських земель. щоб уберегти україну від ворогів, побудував на кордонах багато твердинь. над рікою саном побудував город і міцно його укріпив, і назвав ярославом.              остаточно розбив печенігів під самим києвом і на тім місті побудував величезну церкву св. софії, яка стоїть і донині. він установив лад і спокій в краю, а щоб суди однаково і справедливо судили, наказав списати всі права в одну книгу і назвав її "руська правда". князь ярослав будував церкви, а при них відкривав школи і в такий спосіб ширив освіту своїми мудрими законами і порядками. ярослав укріпив українську державу. він одружив своїх синів з чужоземними королівнами, а своїх дочок з королями. сам же ярослав був одружений з дочкою шведського короля.              перед смертю ярослав поділив цілу україну на землі, так звані "уділи", і до кожного уділу призначив свого сина. але наказав їм слухатися найстаршого в києві, а ним призначив сина ізяслава. він мав надію, що україна буде сильною і славною державою.              за своє мудре князювання ярослав заслужив ім'я мудрий. 

Павлусь — головний герой оповідання о. стороженка. його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «що з ним станеться, як ми помремо? » мати мала рацію, коли говорила: «як бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». після смерті батьків за павлусем наглядали наймит і наймичка. і хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». і на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. за це прозвали його лежнем. навіть грушу зірвати не міг: «бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». а потрусити дерево — важко. у селі павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «сказано: як кому бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». і хоча люди заздрили павлусеві, жити так, як він, не хотіли. думаю, шо шасливим не був і павлусь.