Твір на будь-яку тему за повістю "кайдашева сім'я" !

Іван нечуй-левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "микола джеря" і "кайдашева сім'я". ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю. уже з перших сторінок повісті "кайдашева сім'я" читач потрапляє в село семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". в уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. нарешті зустріч з героями. неначе живі стають вони перед очима. ось маруся кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки. тут. же її чоловік омелько кайдаш. він не сидить без діла. працює по господарству. його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. вона й довела його до загибелі. стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя. чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. але чому ж? та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. невже так можна ненавидіти найрідніших? і через що? хіба тут винна лише власність? а де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? якими ж принципами керуються герої твору? постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. і не тільки у переносному значенні, адже мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. а пригадаємо епізод, коли та ж мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в мелашки. лаврін забрав драбину, і "мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". читаючи повість, ми сміємось. але сміх цей гіркий. письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість. повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.

twas brillig, і slithy toves

зробили і навертають у вабе:

всі мімси були борогови,

і моме ратгби виїжджають

остерігайтеся джаббервока, мій син!

щелепи, що кусаються, кігті, що ловлять!

остерігайтеся птаха jubjub, і уникайте

фрумiйний бандернч!

він взяв у руку свій меч ворпал:

довгий час він шукав ворога,

так відпочивав він на дереві тумтум

і стояв деякий час у думці.

і, як у всьому думці, він стояв,

jabberwock, з очима полум'я,

скріпившись по дереву,

і бурчали, як прийшли!

один два! один два! і через, і через

vorpal леза поїхала snicker-snack!

він залишив його мертвим і з головою

він пішов назад.

чи ти зарізав яббервока?

підійдіть до мого озброєння!

frabjous день! каллох! callay!

він жартував у своїй радості.

twas brillig, і slithy toves

зробили і навертають у вабе:

всі мімси були борогови,

і моме ратгби виїжджають.

мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.напрочуд романтичній повісті «тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи карпат діти двох ворогуючих родів — іван та марічка. і так сталося, що палко покохали вони одне одного. це дуже поетичні, ніжні натури. і марічку, й івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. цей світ для них зрозумілий і близький. діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. іван вигравав чудові мелодії, а марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. і раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю марічки. але в серці івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. утративши марічку, іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. повість увінчує картина поховання івана. плакали трембіти, сумували люди. але смерть не може перемогти життя. і «тіні забутих предків» михайло коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "тіні забутих предків" . «власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає кохання в житті людей».