Яку людину можна вважати красивою? на світі є багато людей - одні з красивою зовнішністю, а інші не з дуже красивою, але інколи буває, що некрасива людина може бути насправді ніжна, лагідна, щира, а красива людина - заздрісна, підла, зарозуміла. на уроках української літератури ми вчили оповідання "маленький горбань". мене дуже вразив павлик своєю лагідністю, а захарко навпаки - своєю безсердечністю. цей твір можна сказати є битвою між добром - павликом і злом - захарком. на мою думку, це оповіданнявчить нас любити і пізнавати людей не дуже красивих, але з доброю душею.

, красиво сказано)

Іван якович франко - великий український письменник і поет, трудівник і борець. він написав багато віршів і повістей. одною з найкращих повістей була повість "захар беркут". у творі розповідається про те, як народ руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар і домігся це за єдності. основна думка твору "захар беркут" - показати, що в єдності можна пережити всі нещастя на землі.головним героєм повісті є захар беркут. йому було за шістдесят років. він мав сиве, довге волосся і довгу бороду. захар був сміливим, рішучим і мудрим. у селі він лікував людей. створивши у селі трудову громаду, люди вибрали захара беркута ватажком. у беркута було троє синів. у важкий час, коли на село тухля напали монголо-татари, захар, незважаючи на те, що в полоні був син максим, діяв рішуче. заради рідної землі він жертвував життям рідного сина. коли йому запропонували монголо-татари, що віддадуть максима, якщо вони їх випустять, то на це захар їм відповів: "нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю! "максим і мирослава - сміливі, мужні патріоти. максим був молодшим сином захара беркута. мирослава була дочкою зрадника. максим і мирослава кохали одне одного. своїм коханням вони жертвували задля рідної землі. коли максим був у полоні, він через мирославу передавав розумні поради і цим дуже допоміг селу. хоч і мирослава була дочкою зрадника, але вона перейшла на сторону тухольців і своїми . за наказом мирослави збудували машини, які кидали каміння. коли мирослава прийшла у полон до максима, то вона запропонувала максимові "перцінь", на знак вільного проходу і свободи. але максим на це відповів: "але ж монголо-татари дізнаються, що ти випустила мене, а тоді не пощадять тебе. о, ні, не хочу сього".тугар вовк - зрадник вітчизни. він прагнув заволодіти селом тухля, але тухольці не скоряються і вирішують його прогнати. коли на село напали монголи, то тугар перейшов на їхню сторону, думаючи, що після перемоги підкорить собі село. він дуже любив свою доньку. коли бурунда хотів відтяти голову максимові, то тугар вовк відрубав йому руку. але життя боярина закінчилося від каменя, який впав від руки захара беркута.бурунда - жорстокий ворог. бурунда був полководцем монголо-татар. він був самолюбивим, жорстоким і жадібним. бурунда не щадив людей у своєму війську. заради свого життя він кидав їх у воду, навіть вбивав.але незважаючи ні на що, тухольці виграли в цьому жорстокому бою. виграли тому, що були дружніми, були всі в єдності. але найсміливішому чоловікові в селі тухля захару беркуту, життя закінчилося словами: "батьки і браття! нинішня наша перемога - велике діло для нас. чим ми перемогли? чи нашим оружжям тілько? ні. чи нашою хитрістю тілько? ні. ми перемогли нашим громадянським людом, нашою згодою і дружністю. уважайте добре на се! " я згодна з основною думкою твору. звичайно, якщо ми будемо в єдності, в дружбі, то нам нічого боятися.

На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи оддалі, жила лисиця. вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. разів два ходили в куми до дрохви. одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості: «приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно по¬знайомились, а досі одно в другого не були в домі». — «добре, кумасю, сьогодні зайду». лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: «їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома». журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. а лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. потім каже журавлеві: «не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада». журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тільки подумав: «погоди, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума! » журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: «приходь же й ти, кумасю, до мене завтра,’ я приготую смачний обід». — «добре, добре, прийду, твоя гостя». журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. в кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. дивиться — мчиться лисиця. він низько поклонився і каже: «милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд». почали вони обідать. журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. а лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. то понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. побачивши в глечику мишу, сказала: «ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше». лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. мотала головою, поки миша попала їй в рот. вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. журавель доїв кашу і каже: «не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад». лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. наткнулась вона на пастухів. пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. вона куди не поткнеться — все на кийок наткнеться. пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала. з того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.