План до твору івана франка " фарбований лис"?

1. найспритніший серед звірів мисливець. 2. похвальба лиса микити. 3. міські пси помітили чужинця. 4. у діжі з олійною фарбою. 5. дивний і страшний вигляд лиса. 6. переляк вовчика-братика. 7. цар звірів остромисл. 8. справедливе

у мальовничому куточку нашої держави, на чернечій горі, спить вічним сном наш великий кобзар. знизу несе свої води могутній дніпро, а з гори видно і «лани широкополі», і милу серцю україну. як мріяв, як заповідав.

майже все своє життя шевченко прожив за межами батьківщини, але ніколи не забував її. не забував він і своїх земляків – українців. образи україни й рідних людей змальовані в усіх його творах.

уже в ранній творчості шевченка перед нами постає козак-лицар, наділений надзвичайною силою та мужністю, непримиренний у боротьбі. гордий, сильний, як лев, козак був гідним прикладом для наслідування. була колись і слава, і воля, але все це в минулому:

було колись панували,

та більше не будем.

на місцях славетних боїв чорніють могили, а над «лицарськими синами» панують злії люди»:

…скрізь у славній україні

людей у ярма запрягли

пани лукаві».

немає більше зелених садочків – повсихали, біленькі хати – повалялись, «ставки бур’яном поросли», а люди «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». кобзар докоряє українцям за бездіяльність, пасивність.

у своїй знаменитій поемі «і мертвим, і живим…» митець засуджує українське панство й перевертнів за те, що вони цураються україни, своїх «братів незрячих гречкосіїв», зневажають українську мову, культуру, низько схиляються перед чужими:

нема на світі україни,

немає другого дніпра,

а ви претеся на чужину

шукати доброго добра.

кобзар закликає не цуратися рідного народу, мови.

лише коли збудуться всі поетові бажання, коли обіймуть «найменшого брата», тоді настануть для україни найкращі часи, і «світ тихий, невечірній ясно засіяє».

закарбуймо у своїй пам’яті рядки зі славнозвісного твору, бо й ми є адресатом послання, спрямованого у вічність.  

де б він не був, куди б не закинула його тяжка доля, він завжди повертався до своєї рідної україни, линув до неї своєю душею, до її "степів широких", до її заквітчаних, мов чарівна дівчина, сіл, до найдорожчого для нього — до дніпра. він скрізь бачив її, рідну матір-україну. і ніякі поневіряння не могли вбити ту світлу пам'ять про неї, якою освітлене було все його життя, завжди спрямоване на боротьбу за вільну і щасливу україну.

шевченко часто використовував біблійну поезію. у нього є різні "подражайія", "молитви", "псалми" та ін. беручи біблійну форму, поет-демократ вкладав свій, спрямований проти панства та царів зміст. у біблійних формах шевченко наголошував саме на мотивах визволення "рабів німих", "закованих", возвеличуючи та охороняючи їх своїм поетичним словом.

по-перше, треба зауважити, що великий поет не тільки критикував антинародний лад, але й намагався створити модель свого праведного суспільства, де не буде ані кріпаків, ані кріпосників, де існуватиме влада народу і всі стануть рівними:

і на оновленій землі

врага не буде cупостата,

а буде син, і буде мати,

і будуть люде на землі.

у поезії "сон" ("на панщині пшеницю жала") шевченко у формі сну кріпачки відтворює мрії пригноблених панами селян-кріпаків того часу, тобто мрії про "вільне життя" на своєму веселому полі:

і сниться їй той син іван

і уродливий, і багатий,

не одинокий, а жонатий —

на вольній, бачиться, бо й сам

уже не панський, а на волі;

та на своїм веселім полі

але найбільшої виразності розкриття цієї мрії сягає у вірші "ісая. глава 35". у формі біблійного пророкування поет висловлює свої власні думки про майбутнє життя визволених з панської неволі селян. себто мріяв тарас про вільне життя "без хлопа і без пана", про збирання жита з свого "власного" поля після звершення божого суду ("тоді, як, господи, святая на землю правда прилетить")

автор подає своєрідний кордон, перебиваючи який, затуркані селяни стануть вільними ("незрячі прозріють"), люди зможуть говорити те, що думають. але найбільше диво, яке побачать люди по той бік кордону, буде воля, "святая воленька".

шевченко звертається до цієї теми і в "заповіті", де він називає життя в новому суспільстві (без панів) "сім'єю великою", "сім'єю вільною, новою". поет впевнений, що народ переможе, і звертається до нього з наказом:

поховайте та вставайте,

кайдани порвіте,

і вражою злою кров'ю

волю окропіте.

поет сподівається, що хоч після смерті здійсниться його давня мета: народ здобуде волю. кобзар розуміє, що для того, щоб побудувати нормальне суспільство, треба знищити гноблення бідних багатими, подолати панську пиху, відродити в людях почуття власної гідності, створити нормальні умови для життя всіх. він сподівається на краще майбутнє, запорукою якого є, по-перше, дбайливе та уважне ставлення до свого минулого, по-друге, розвиток та збереження своєї культури.

великого кобзаря завжди хвилювала доля україни, її майбутнє, шляхи, якими вона буде розвиватися. і наш святий обов'язок перед співцем вільної україни — побудувати її схожою на ту,якою він бачив її у своїх мріях.