Написати твір-роздум на тему : тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений. щоб був потрібний зміст, та не дуже великий

Яцілком згоден з народною мудрістю «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений".я часто питав себе: «що таке час взагалі? ». матеріально його не існує, але він здатен на що завгодно: він, тобто час, може розлучити людей, подарувати життя, розбити серце та вилікувати душу. зараз кожен з нас живе за індивідуальним розкладом, який містить багато пунктів досягнення головної мети чи мрії. але, слідуючи цьому розкладу, ми втрачаємо цінність часу, котра, згодом, стає нам байдужа. і саме в цей момент трапляється щось жахливе,те, що потім змушує страждати через свою неувагу до будь-чого. це нагадує мені кидок бумеранга – як ми ставимося до часу, тим він нам і відплатить. на цю тему можна розмірковувати ще багато часу, але треба зрозуміти, що, як би не хотілося, повернути час назад неможливо. один день не можна прожити двічі.   я твердо знаю, що цей твір може навчити когось тим, про що він і не замислювався. я вважаю, що найприємніше марнування часу – це проведення його з користю для себе й інших. це – мій особистий принцип, котрий, я , не зміниться.цій проблематиці приділяв увагу видатний український письменник григорій квітка-основ’яненко у своєму творі «маруся». коли василь, повернувшись із заробітків, дізнався про трагічну смерть своєї коханої, він повністю віддався суму й печалі. в його голові дзвеніли думки, одна з яких змушувала його шкодувати про те, що він так мало часу провів зі своєю коханою марусею. я вважаю, що григорій квітка-основ’яненко цим оповіданням хотів навчити читачів цінувати кожну мить, проведену з рідними чи коханою. адже, життя дуже коротке, протягом якого треба проводити більшість часу з тими людьми, котрі завжди будуть з тобою.і зараз мені б хотілося навести приклад з власного життя. цінувати час я навчився декілька років тому. трагічний урок навчив не одного мене, ай всю мою родину. мій дідусь усе своє життя працював викладачем фізичної культури в сільській школі. він був дуже мудрий та розумний,багато читав та вмів радіти життю. але, також, він мав одну шкідливу звичку – він обожнював палити. стаж паління в нього був великий – тридцять років. але,коли йому виповнилося 56 років, у нього було виявлено захворювання на рак слинної залізи. кожен з нас розумів те, що дідусю залишилося недовго. день,коли він помер став для мене найжахливішим. вже потім, через декілька днів, я зрозумів, як багато часу люди витрачають на непотрібне, коли можна було б подарувати його близьким та рідним людям.отже, час,хоча не матеріальна одиниця, але стрімко тече вперед,змінюючи все навкруги, навіть те, що не під силу змінити людині. таким чином, можна зробити висновок, що народна мудрість «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений» дійсно має глибоку повчальну думку, яка є актуальною в наш час.

Від самого народження ми пізнаємо цей великий прекрасний, неозорний світ, вчимося жити в ньому так, щоб відчувати гармонію взаємин між людьми і гармонію співіснування з живою природою. саме ці проблеми порушує в своєму оповіданні "сім'я дикої качки" український письменник євген гуцало.  оповідання "сім'я дикої качки" знайомить нас з юрком і тосею —головними героями, які, потрапивши в одну й ту саму ситуацію, по-різному проявляють себе, по-різному до неї ставляться.   це невеличке оповідання залишає в душі глибоку рану, великий жаль за вчинок юрка. адже він втрутився в світ природи, порушив його гармонію, знищив сім'ю дикої качки — початок нового життя, знехтував материнськими почуттями і дитячими почуттями каченят. на мій погляд, юрко зробив це не задумуючись, адже потім він усвідомив свою помилку, але,виправити вже нічого не міг. як легко зламати гілку дерева, зірвати квітку або листок, але неможливо відновити їх життя. чому ж так безтурботно ми інколи ставимося до природи, яка робить наше життя яскравим, здоровішим, наповненим світом краси?   звичайно, я засуджую вчинок юрка і склоняюся перед тосею та сільськими хлопцями, які прагнуть врятувати каченят, захищають дику природу. міські діти трохи відчужені від природи, дибляться на неї як на місце розваги та здобичі. тому їм слід прислуховуватися до сільських дітей, які зросли в ній, вміють любити її і поважають її закони. мені здається, що більше ніколи в житті юрко не повторить свою помилку, бо все ж таки в душі він визнав свою неправоту.  оповідання "сім'я дикої качки" вчить нас відчувати себе частинкою природи, любити, турбуватися про неї, захищати і оберігати її гармонію. і тоді світ навколо нас буде добрішим і щасливішим. 

лис замолчал и долго смотрел на маленького принца. потом сказал:   - приручи меня!   - я бы рад, - ответил маленький принц, - но у меня так мало времени. мне еще надо найти друзей и узнать разные вещи.  - узнать можно только те вещи, которые приручишь, - сказал лис. - у людей уже не хватает времени что-либо узнавать. они покупают вещи готовыми в магазинах. но ведь нет таких магазинов, где торговали бы друзьями, и потому люди больше не имеют друзей. если хочешь, чтобы у тебя был друг, приручи меня!   - а что для этого надо делать? - спросил маленький принц.  - надо запастись терпеньем, - ответил лис. - сперва сядь вон там, поодаль, на траву - вот так. я буду на тебя искоса поглядывать, а ты молчи. слова только мешают понимать друг друга. но с каждым днем садись немножко   назавтра маленький принц вновь пришел на то же место.  - лучше приходи всегда в один и тот же час, - попросил лис. - вот, например, если ты будешь приходить в четыре часа, я уже с трех часов почувствую себя счастливым. и чем ближе к назначенному часу, тем счастливее. в четыре часа я уже начну волноваться и тревожиться. я узнаю цену счастью! а если ты приходишь всякий раз в другое время, я не знаю, к какому часу готовить свое нужно соблюдать обряды. .надеюсь это, что " антуан де сент-экзюпери