"як підстрелена горлиця тіпається-б'ється тихо туркоче й "- сказано у творі панаса мирного про а мотрю б бабу оришку в галю г христю

А.

Людина народилась у тій країні,де живуть її батьки. з дитинства привчалася розмовляти на рідній мові,вчила традиції цієї країни. з часом почала розуміти,що це рідні краї,де завжди чекають.  я вважаю,що людина не повинна відмовлятися від того,до чого привчали її багато років. знехтувати мовою,традиціями,звичаями це безглуздо і соромно. ти повинен з гордістю прожити на тій землі,де тебе ростили,любили,піклувалися. і з гордістю померти,віддавши себе цій землі,тим самим подякувати їй за все корисне,що вона для тебе зробила. может немного переделать.

Мені тринадцятий шевченко тарас рано втратив тарас матір і батька. залишився сиротою. люди іли малого, взяли пасти овець.  та нерідко сум і печаль огортали дитину, й тоді здавалося, що «село почорніло, боже небо голубеє і те іло». розпач від невлаштованості, розгубленість крають серце хлопчика. але, як кажуть, світ не без добрих людей. і нещасного самотнього тараса втішає дівчина, що почула плач. і знову: «неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє лани, гаї, »  так і зростав майбутній великий поет, тамуючи душевний біль, радіючи короткочасним світлим хвилинам. про своє дитинство він написав вірш «мені тринадцятий минало». разом з тарасом ми поринаємо у нещасливий світ сирітства, де іноді мерехтять вогники людського добра.