Художні засоби в "пісні про рушник"

Вот: епітети: рідна мати моя, дорогу далеку, рушник вишиваний, росяниста доріжка, зелені луги, солов'ні гаї, незрадлива материнська ласкава усмішка, засмучені очі хороші твої, вірна любов. метафори: цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші твої. і на тім рушнику оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. порівняння:     простелю, наче долю. символ: рушник - доля. римування: перехресне. віршовий розмір: чотиристопний анапест.

  дуже важливо знайти роботу своєї мрії. але професій дуже багато і вони всі різноманітні. перед кожним випускником постає питання у виборі своєї професії, бо професії задасть напрямок всього мого життя. саме від професії залежить чи будуть  мої сірі будні щасливі, і чи не перетвориься робота на каторгу.   наприклад я хочу бути юристом. я рада,що вибрала професію свідомо. бо хочу робити людям добро, захищати їх спокій. хоча це повинна робити кожна людина.   незнаю як складеться доля і що чекає мене в майбутньому,але я буду вірна свої професії. я хочу бути на боці закону,захищати їх. це є моя мрія.я знаю,що буде не просто,але мене це не лякає.     головне вибирати професії без натиску друзів,батьків чи інших осіб,а за покликом серця. все залежить від нас,тому вперед.

Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. а її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі. та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. а потім ми уже намагаємось заглянути «всередину» . яка ж з них важливіша? зовнішня краса чи внутрішня? думаю, що внутрішня. чому? а все доволі просто. пам’ятаєте, ще екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш» . і це дійсно так. спробую довести. уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. що ми побачимо замість неї? порожнечу. порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю.. саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину. тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. але вони є, і це вселяє оптимізм. а той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність..