Твір-роздум на тему проблема кохання і служіння народові в історичній повісті осипа назарука “роксолана”.

Проблема служіння народові в
історичній повісті О. Назарука
"Роксолана"
Все на світі можна вибирати, сину.
Вибрати не можна лише Батьківщину.
В. Симоненко
Повість "Роксолана" писалася упродовж
кількох років — з 1918 по 1926 pp.
Головні герої повісті — Сулейман
Величний і дівчина-русинка Настя
Лісовські, дочка О Луки. Ці історичні
постаті жили на переломі Середньовіччя
й Нових часів. Український народ, на
думку істориків, переживав у цей час
найглибший занепад. Державність його
була зруйновано, він (народ) був
безпросвітною темною масою, яка в
тяжкій неволі коротала свій вік. І,
можливо, говорить О. Назарук, "на знак
того, що в українському народові все
ще криються великі здібності, Божа
воля видвигнула в тім часі одну жінку
як найбільшу жіночу постать світової
історії тієї епохи. Османська імперія
була багатою державою. Сулейман
Величний царствував 46 років. Мав
величезну армію (100 000 війська, 300
воєнних кораблів).
Після вступу на престол у війні проти
Угорщини ствердив себе здібним
вождем і ворогом християнського світу.
Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у
тім поході йому товаришила його жінка
Роксолана, опустошив берег Італії.
Доходи його виносили біля 500
мільйонів аспрів щорічно. Дослідники
стверджують, що "силі його не було
рівня в цілім тодішнім світі". Мав
твердий характер, був відважний,
розумний і справедливий, даного слова
завжди дотримував. Любив молитву. Не
підлягав нікому, окрім Ель Хуррем.
Ця історична довідка до нам
зрозуміти проблеми, які автор порушує
в повісті. Найбільш глибоко, на мій
погляд, розроблена у творі проблема
служіння народові. Розглянемо її на
прикладі окремих уривків.
До кімнати Хуррем зайшов монах літ
понад п'ятдесят. Поблагословив її
знаком хреста і заговорив рідною
мовою про справу, близьку рідній
(український) землі! Молода дівчина
знітилася: "Як вона, бідна невольниця,
може рідному краєві, з котрого
вийшла, й народові, котрий мучився
там. Слухала уважно Івана, а в голові
снувалися думки. Сулейман, якого так
щиро покохала, володар трьох світів, є
ворогом правовірного люду, його
пращури руйнували українські церкви...
Чи можна це прощати? Важко, дуже
важко! Адже часто бачить окровавлені
голови людські. Дівчина згадала
який дав душі людини
свобідну волю вибору між добром і
злом, між вірністю і ламанням її. І тим
зробив ту душу подібною до себе. Якщо
своє життя "во ім'я
царствування добра" поклав на вівтар,
то, може вона, Настя, дочка о. Луки
Лісовського — пароха при церкві св.
Духа — теж зможе віддати своє життя
заради ння народу, припинення
воєн, збереження православ'я?! Монах
сказав, що Мати Божа Воротарниця
прощає всі гріхи, окрім одного гріха
супротив мужа, а цей гріх прощає
церква Божа "по словам Христовим".
А ось другий уривок. Діалог між Настею
й Сулейманом. На запитання Сулеймана,
що вона зробила б, якби стала
володаркою всіх його земель, дівчина-
невільниця відповіла: "Я б будувала,
багато будувала б!".
Відповідала поважно, але так
переконливо, ніби він уже обіцяв гроші
на ті будови. Що ж мріяла залишити тут,
на далекій від України землі, полонянка?
Кухню для убогих, лічницю, купелевий
дім, школи для хлопців, бібліотеку, дім
для божевільних, мечеть.
Сулейман був вражений. Вона виростала
в його очах на дійсну султанку, і він
заговорив: "Ти маєш не тільки великий
розум, але й дуже добре серце, що не
забуваєш людей з країни, з якої
походиш".
Роксолана свою місію вбачала в тому,
щоб до кожному незалежно від
національності її слуги ніколи не минали
ні греків, ні вірменів, ні італійців, ні
поляк, ні інших слов'ян. Усім роздавали
милостиню. Служба Хуррей уже
впізнавала її земляків, яких відпускали
на волю за цим бідним
людям теж роздавала милостиню. "А
вони рідним словом подяку султанці
складали і сльозами прощали,
піднесеними руками благословляли".
Мати при зустрічі з дочкою розповіла
про свої митарства і про те, що
радувало материне серце.
Двоє людей-євреїв, які погодилися
організувати зустріч матері з дочкою,
так відгукнулися про Роксолану: "Файна,
дуже файна! біла, золоте волосся, сині
очі, подовжасте обличчя, малі руки, як у
дитини, і добре серце має, бо як іде, то
не минає бідних, навіть наших,
жидівських, хоч ми інша віра... Її карету
письмами закидають... А її слуги письма
збирають... Найменше письмо, навіть
подерте розглядають... Із-під землі
винного добувають, а невинному
до Велику людяність Ель
Хуррем продемонструвала при зустрічі з
Сулейманом після приїзду матері.
Слухав чоловік кохану дружину, радів за
її добрі вчинки: "...о моя мила Хуррем,...
довго будеш прикладом і взірцем всім
дітям правовірним мослемів, як мають
шанувати своїх батьків і матерів!"
Хто ж вона, Роксолана? За змістом
написано твору може бути такий
висновок: Ель Хуррем розумна, добра
жінка, яка своїми вчинками довела, що
людина, де б вона не перебувала,
повинна залишатися людиною,
віддавати себе на службу людям різних
віросповідань, любити свою
Батьківщину, свій народ, шанувати його
культуру та традиції.

Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.

Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.

Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.

Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.

Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється  глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.

Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?

Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.

Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.

Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.

Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:

Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.

Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!

Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".

Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!

Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.

І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:

І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.

Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!