По-перше, варто зазначити, що дитина має досить сильне почуття власного обов’язку перед іншими людьми вже з самого раннього дитинства. Багато дітей ведуть себе швидше егоїстично, не бажають чимось ділитися та допомагати до тих пір, поки не подорослішають і не зрозуміють деякі життєві правила та істини. Однак це зовсім не про Михайлика.
Вже в ранньому дитинстві він починає допомагати батькам по господарству. І робить він це не тому, що батьки змушують, і не тому, що його можуть покарати. Всі справи по господарству він робить абсолютно щиро,
бо хоче до батькам, бажає бути чимось корисним. Крім того, робити щось корисне – це для нього привід для гордості. Тут можна провести паралель з багатьма іншими дітьми, які не хочуть робити щось корисне, а скоріше люблять займатися лише тим, чим їм подобається.
Все це є твердим підтвердженням того, що Михайлик не такий, як усі, і що він є справжнім уособленням духовного багатства. Однак є й інші причини так вважати.
Друга якість Михайлика, яка привернула мою увагу, криється в тому, що він дуже любив читати, хотів розвиватися в моральному напрямку. Люди, які люблять читати, зовсім необов’язково є духовно багатими, однак ймовірність цього при читанні все ж вище, ніж в інших ситуаціях. Михайлик прочитав безліч п’єс, у нього виникло бажання написати власну п’єсу.
Це служить хорошим підтвердженням того, що цей хлопчик мав високий розум, здібності, був дуже обдарованим. Такій людині завжди набагато простіше стати по-справжньому багатим духовно.
Є відразу кілька причин вважати головного героя твору “Гуси-лебеді летять” Михайлика людиною багатою духовно. Це і його відданість простому людському обов’язку перед батьками, і прагнення до розвитку та отримання безлічі нових знань. Думаю, що такі люди, як Михайлик, є, але їх все ж таки не так багато, адже не можуть багато людей бути духовним багатими.
Объяснение:
В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Вот : поміркуй і запиши, як ти розуміеш народну приказку "квакне квакша на суку(на у велике наголос)-дощ застука по даху" жду решения! я понимаю что сейчас лето, но прошу с на каникулы! заранее всем !
это не "приказка", а народная примета. квакша - это древесная лягушка, которая действительно квакает к дождю.