Твір опис івана вишенського в творі івана франка іван вишенський

творчість  вишенський іван:

твори вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення царства божего  на землі. вишенський відкидав, зокрема, світську освіту  і народні старовинні звичаї, як поганські. вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

у своїх творах іван вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам вишенського яскравості й ефектності. стиль івана вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів  — українських (із острозького гуртка) і польськихтворчість івана франко

усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком  й істориком літератури, перекладачем  і видавцем. сюжети для своїх творів франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури  — зі сходу, античної  доби  й ренесансу. він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

нерідко івана франка називають  титаном праці. євген  маланюк  свого часу писав: «свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. тут діє інстинкт величі».

Варіант 1

І рівень

Завдання 1─ 12 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильну відповідь

1. Визначте назву твору, автора і героя, якому належить фраза: «Коли людина йде на смерть за вітчизну, то ім’я її потім у віках»:

Б коню Шепталу (В. Дрозд, «Білий кінь Шептало»);

2 Назвіть жанр твору Ю. Винничук «Місце для дракона»

А роман

3.

В добрим мрійником та романтиком

4.Найбільше кінь Шептало не любив

Г катати малих дітей у святкові дні.

5. Кінь Шептало з оповідання В. Дрозда пишався

-.

6.Якого кольору був Шептало, коли повернувся додому після вільної прогулянки?

Г чорного

7. Епіграфом до твору В. Дрозд обрав слова

Г П. Загребельного

8. Валентин Чемерис проживає в

-.

9.Вислів двічі не вмирати, а раз не минувати цитує в творі Валентина Чемериса

Г дід Свирид

10. Через дуель Вітьку з повісті В. Чемериса

Образила дівчина.

11. Вітька з повісті В. Чемериса назвав Галю «зміюкою лукавою», бо вона

Б за на побачення ще й Петра

12. Маленький, товстий, флегматичний, смаглявий. Так описує В. Чемерис у повісті:

А Вітьку Б Левонтія

Завдання 13-16 передбачають установлення відповідності.

До кожного рядка, позначеного БУКВОЮ, доберіть відповідник, позначений ЦИФРОЮ

13. Установіть відповідність між сюжетними елементами твору та розділами, у яких вони відбуваються

14. Установіть відповідність між героєм вивченого твору та його реплікою

А «Я вже вріс оцю землю й мушу вмерти за неї й на ній…» пустельник.

Б «Не драконове це діло – книги читати…» дракон.

В «Держава спала. Я мусив її розбудити…» князь.

Г «Яка сила не дає мені заколоти його…Це вже старість підступає до горла…» -.

1 пустельник

2 дракон

3 Лаврін

4 князь

5 радник Антось

В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение: