Сенкан про максима з захара беркута

Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Соняч­ний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).

Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображен­ням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройди­світ» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проб­лему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».

Під час сватання до сім'ї дівчини приходять свати, щоб домовитись про весілля. Звертають увагу на парубка, його позитивні риси, говорять про нього з найкращого боку. Якщо дівчина не згодна стати дружиною, то хлопець отримує гарбуз. Якщо згодна – сватам пов'язує рушник, а хлопець отримує вишиту хустинку.

Потім у домі нареченої відбуваються заручини, під час яких проходить обряд в'язання рушників, як символ нерозривного зв'язку між нареченими.

Згодом проходять оглядини, під час яких батьки зарученої дівчини оглядають господарство хлопця, який буде за чоловіка для їх доньки.

Молоді жінки, які живуть із чоловіками у злагоді, випікають коровай, який символізує здоров'я та достаток. Також майбутня наречена разом із подругами прикрашає зрізану гілку дерева запашними травами і квітами, що символізує утворення нової сім'ї.

Під час дівич-вечору у хаті нареченої дівчата співають пісні. Це прощання нареченої з дівоцтвом.

Виконують приготування до весілля: дружки допомагають одягти вінок та святкове вбрання нареченій, прикрашають її косу стрічками.

Наречені просять благословення у батьків.

Вінчання відбувається у церкві в неділю, після чого батьки зустрічають молодят із хлібом та сіллю на рушнику, обсипають збіжжям, цукерками та дрібними монетами.

Після вінчання святкують весілля з піснями, танцями, музиками.

Після весілля, у понеділок, молодій розплітають косу і одягають хустку.

Наступного дня, у вівторок, гості вбираються як цигани, ворожки і обходять родичів з піснями.