Твір на тему поспішайте робити добро за твором климко

Добрі справи людей високо оцінювалися за всіх часів. Коли ми говоримо про добрі справи, згадується діяльність тих безсрібників, що їхали за тридев'ять земель рятувати людей від хвороб, учити дітей, допомагати жертвам катастроф і т.п. Добрі справи — це і добродійність багатих людей, що на свої гроші будували гімназії і школи, відкривали і утримували безкоштовні лікарні і будинки для старих, матеріально підтримували таланти і допомагали одержати освіту бідним молодим людям. Але якщо кожен з нас буде відкладати добрі справи до виникнення критичних життєвих ситуацій або до моменту, коли він нагромадить великий капітал, то можна і спізнитися. 

Творчість Марка Вовчка – унікальне явище української культури. Усі сучасники письменниці, незважаючи на дискусію навколо її авторства, підкреслювали талант цієї неординарної жінки, своєрідність авторської манери. Вона писала про страшну долю українців-кріпаків, передусім жіноцтва. І. Франко так відгукнувся про творчість письменниці: «З простою красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача»

«Народні оповідання» вийшли друком незадовго до скасування кріпацького права, тому їх актуальність і своєчасність не викликали сумнівів ані в сучасників Марка Вовчка, ані в сучасних літературознавців. У них – ніби крик душі всіх знедолених жінок.

Аналіз текстів творів, що ввійшли до «Народних оповідань», дав підстави виокремити такі основні типи жіночих образів:

1) жінки – представниці панства (пані та її донька з оповідання «Сестра», пані «Козачка», пані «Одарка», пані «Викуп», стара пані і панночка з повісті «Інститутка», пані «Ледащиця»);

2) заможні жінки, які ставилися до найманих працівниць зі співчуттям, підтримували їх (бабуся-господиня з оповідання «Сестра», хазяйкаудовиця «Інститутка»);

3) дівчата, доля яких склалася щасливо – найменша група, до якої ми віднесли Марту («Викуп») і Оксану («Отець Андрій»);

4) дівчата, які загинули через егоїзм батьків (Катря «Максим Гримач», Наталія «Данило Гурч»), до цього типу образів зараховуємо й Настю з оповідання «Ледащиця»;

5) жінки щасливі у шлюбі (невістка з оповідання «Сестра», Олеся

(Олександра) з «Козачки»);

6) дівчата й жінки з нещасливою долею, ці образи, своєю чергою, можна поділити за такими ознаками:

– жінки, які скорилися власній долі (головна героїня оповідання «Сестра», Маруся і Катря з твору «Три долі»);

– дівчата, які вийшли заміж за коханих, але які загинули від руки вбивці (Ганна «Свекруха», Ганна «Павло Чорнокрил»);

– дівчата, життя яких занапастив пан (Одарка з однойменного оповідання, Настя «Ледащиця»);

– дівчата, які вийшли заміж проти своєї волі, за нелюба (Марина «Чумак»)

– жінки, які втратили дитину (Горпина з оповідання «Горпина», «Катря» з повісті «Інститутка», Олеся з оповідання «Козачка», Горпина з твору «Ледащиця»);

– жінка-розлучниця (Варка з оповідання «Павло Чорнокрил», шинкарка «Три долі»);

7) жінки, які не мали сімʼї або рано овдовіли (Горпина «Ледащиця», матір з оповідання «Два сини»);

8) старі жінки (Орлиха «Свекруха», бабуся «Данило Гурч», бабуся «Інститутка», удова Пилипиха, Чайченкова мати, матір Марусі «Три долі»,);

9) монашка – сестра Меланія («Три долі») [4].

Насамперед зупинимося на образах представниць панства з оповідань «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця». Письменниця виписує їх зазвичай без портретів, уривчастими словами-штрихами, якими передусім змальовує їх духовне убозтво. Марко Вовчок навіть не наділяє їх іменами, обмежуючись «пані» та «панночкою». Основними рисами цих персонажів є жадібність, жорстокість, байдужість до чужого болю, розумова обмеженість, дріб’язковість. Особливо чітко це продемонстровано в повісті «Інститутка»: «Ох бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницю. І те вчи, і друге, й десяте, й пʼяте … товчи, та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять, або як люди живуть поза морями. Та чи в їх добре там, та чи в їх добре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати … до французької мови і до музики добре і я бралась; до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожен уважає, кожен і похвалить, а все інше – тільки морока… Учись та й забудь! І тим, що участь – нуда, і тим, що вчаться, – біда. Багацько часу пропало марно!»

Марко Вовчок уважає першопричиною необмежену владу панів над кріпаками. У несформованих особистостей, таких як панночка з повісті «Інститутка», злих, жадібних, заздрісних і жорстоких, можливість керувати людськими життями призводить до посилення їхніх наймерзенніших, найнижчих якостей. М. Попович зазначає, що «задоволення від влади над людьми є, очевидно, почуттям, успадкованим людиною від її предків в еволюційному ряду, оскільки ієрархічна упорядкованість спільноти за принципом «слабий – сильний» характерна для тваринного світу. Радість влади містить у собі відгомони садистичного задоволення, оскільки влада над іншими означає також і можливість санкції – спричинення іншому страждань»

Твір "Добро і зло в сучасному світі за текстом "Місце для дракона".

  У всі часи відбувалась вічна боротьба добра та зла. У творі "Місце для дракона" все перевертається верх дном. Дракон Грицько - не хижак, а добре створіння, що поїдає травичку та пише вірші. Хижаком постає князь, який хоче знищити дракона, адже такі традиції. Князь розпочинає підступну гру і, врешті-решт, йому вдається чужими руками знищити дракона.

  Та чи принесло вбивство урочистість доброти чи зміни у державі? Звичайно, ні. Позитивний персонаж гине, інші люди втрачають друга. Проте ми усвідомлюємо, що кожне життя є вартісним. Життя дракона внесло світло, залишило прекрасний слід на землі. І лише від нас, сучасників, буде залежати те, яким шляхом ми підемо далі - шляхом світла чи темряви.