Написати міні з твір на тему "весна у рідному краї"

Весна у рідному краї

ВеснаЦе Чудова пора року,цвіте запашна,зелена травичка.Квіти розпускають свої листочки,прилитають пташки.Весною весь край розцвітае и стае зеленим пахучим и красивим.А мені більш усього подобаються струмочки які протікають по дорозіЦе так красиво.Перші квіти на весні це проліски,це найкращі квіти вони синюваті бувають и фиолетового кольору.Весна це найкраща пора року в рідному краю!

Відповідь:Котляревський близько стояв до життєдайних джерел народного гумору і сатири. Звідси – характерні для поеми найрізноманітніші комічні ситуації, неповторний гротеск, уїдлива гіпербола, з їх типовим українським національним колоритом. Читач нестримно сміється над хабарником Нептуном, над тупим держимордою Зевсом, над «сучою дочкою» Юноною, над «старим скупиндею» Латином, який «дрижав, як Каїн за алтин», над «обточеним, як огірок» Турном… Люди і боги хлищуть горілку, сваряться, б’ються… «Грубі» сцени слідують одна за одною. Можна відзначити певну фривольність в окремих сценах, натуралізм деяких образів, місцями – веселу неохайність. Але який це щирий, непідробний комізм, який іскристий дотеп! Поет живописує сміливими мазками, контрасними барвами, в його картинах відчувається велика сила художнього узагальнення, життєва реальна основа. Щедрою рукою великого майстра розкидано влучні афоризми, кмітлив барвисті деталі.

В «Енеїді» Котляревський творчо використовує різноманітні мовно-стилістичні засоби народної творчості і цим досягає своєрідного стилю своєї неповторної поеми. Письменник невичерпний у своїх живописних барвах. Він кохається, зокрема, в соковитих епітетах. Його Дідона «розумна пані і моторна», «трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита…»; Ентелл «був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий».

Пояснення:

Українська література завжди була тісно
пов’язана з національним буттям народу.
Особливо міцніли ці зв’язки в революційну чи
перехідну добу, коли між новим та старим
точилася боротьба не на життя, а на смерть.
Йдеться про першу третину XX століття. Тоді
гостро постали проблеми гуманізму, сенсу
життя людини, свободи, прогресу і
справедливості. У пореволюційні роки
культура українського народу, мова якого в
Російській імперії протягом кількох століть
зазнавала жорстоких заборон, забуяла
суцвіттям мистецьких талантів. Відбувся
переворот в естетичній свідомості й художній
культурі. Українська література стає
модерною за змістом і формами, впевнено
крокує під гаслами духовного оновлення й
національного відродження.
Естетична стратегія. Письменники, що
сповідували самодостатність мистецтва,
розуміючи його як естетичний феномен,
прагнули піднести українську літературу до
європейського рівня. Створивши творчу студію
«Урбіно» (від назви міста, де народився
славетний основоположник європейського
Ренесансу Рафаель), Микола Хвильовий
перекинув місток між українським
відродженням 20-х років XX століття й
італійським початку XVI століття.
Діячі національного відродження шукали нових
стилів, манер та форм творчості, відкидали
кайдани нормативності й консерватизму.
Принцип розмаїтості став у 20-х роках не
тільки гаслом, а й реальним фактом.
Неокласики, наприклад, культивували
класичну форму поезії, проте наповнену
модерним мисленням, тоді як Михайль
Семенко і Валер’ян Поліщук — вільну, верлібр.
Митці заперечували натуралізм і
народницький реалізм, прагнули наповнити
мистецтво слова філософською глибиною, що
мало піднести літературу на нові ідейно-
мистецькі вершини.
Літературні угруповання. В жоден період історії
розвитку мистецтва слова літературний процес
не був таким складним і динамічним, як у 20-
і роки. Характерною ознакою його була поява
різноманітних літературних груп та організацій,
які так чи інакше виражали проблеми своєї
доби. Митці об’єднувалися за спільними
світовідчуттями, естетичними принципами та
певною політичною платформою. Частина
письменників прагнула розв’язати соціальні й
національні питання, інша — зосереджувала
увагу на естетичних проблемах. У бурхливому
літературному житті 20-х років окреслюються
такі літературні організації, як «Гарт» (спілка
пролетарських письменників), «Плуг» (спілка
селянських письменників), «Молодняк» (спілка
молодих письменників), «АСПИС» (Асоціація
письменників), «Ланка», «МАРС» (Майстерня
революційного слова), «ВАПЛІТЕ» (Вільна
академія пролетарської літератури),
«Авангард», «Нова генерація» тощо. Ці
угруповання утверджували модерністські
стильові напрями.
Символістські групи. Як ви вже знаєте з 10
класу, символісти прагнули висловити
індивідуальний емоційний досвід за
до символізованої мови. Вони
заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний
світ, розкриваючи таємниці людського «Я» за
до метафор та образів-символів.
Важливу роль відводили милозвучності,
кольору, відтінкам, дбайливо дібраним
словам, спроможним відтворити прихований
внутрішній світ.
У Києві 1918 року символісти заснували школу
«Біла студія», видали збірник «Літературно-
критичний альманах». Його редактором був
поет-символіст Яків Савченко. Тут
оприлюднили свої твори Павло Тичина, Павло
Савченко, Яків Савченко, Олекса Слісаренко,
Дмитро Загул, Микола Терещенко. У цьому ж
році символісти утворили групу
«Музагет» (Музагет — грецький епітет
Аполлона й Діоніса як проводирів муз) й
видали однойменний альманах. Естетичну
платформу виклав Юрій Іванів-Меженко у
програмній статті «Творчість індивідуума і
колектив», у якій стверджував: «Творчий
індивідуум тільки тоді може творити, коли
визнає себе вищою істотою над загалом» і не
підлягає колективові, хоча й відчуває з ним
свою національну спорідненість. Це типово
модерністська концепція мистецтва.
Символісти групи «Гроно» видали альманахи
«Гроно» (1920), «Вир революції» (1922).
Футуристські угруповання. Футуризм (латин,
futurum — майбутнє) був відгалуженням
модернізму, ставши одним із напрямів
авангардизму. Його представники заявляли,
що творять «мистецтво майбутнього»,
заперечуючи його суспільну функцію та
ідейний намір митця.
Міжпредметні паралелі.
Маніфест футуристів склав італійський поет
Філіппо Марінетті, оприлюднивши його у
паризькій газеті «Фігаро» 1909 року. Він
заперечував класичну спадщину, закликав
митців порвати з традиціями, стверджуючи,
що нова доба вимагає створення нового і типу
людини, позбавленої моральних страждань,
ніжності, любові. Такі ідеї підхопили француз
Гійом Аполлінер, росіяни Володимир
Маяковський, Ігор Северянін, Велімир
Хлєбніков, українець Михайль Семенко та інші.