Твір-роздум доля жінки, тараса шевченка(катерина, наймичка)

Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.

У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.

Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.

Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?

- Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати -

Та й замовкла…

Зомлів Марко.

И земля задрижала.

Прокинувся… до матері -

А мати вже спала.

Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.

Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».

Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.

Тема:зображення безрадісного дитинства Тараса,який вимушений 13 років випасати худобу
Ідея:засудження страшних часів неволі,кріпатства
Головна думка:автор хотів нам показати,що всі кріпаки мають дуже тяжку долю, і через владу панів повинні постійно страждати
Засоби:епітети:господнє небо і село,небо голубеє,тяжкі сльози
метафори:рай ралило,село погоріло,небо голубеє і те почорніло
порівняння:мені так любо,любо стало,неначе в Бога;мов прокинувся,дивлюся;поцілувала,наче сонце засіяло,неначе все на світі стало моє

Напишіть художній аналіз твору «мені тринадцяти минало»(тема,ідея,худ.засоби).«Мені тринадцятий минало». 
На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло». 
Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет. 
Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше. 
Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків. Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею. 
Художні засоби. 
1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога». 
(Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі). 
2. Епітети: 
1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією. 
2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю. 
3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя; 
«село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти; 
«небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви. 
Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.