Написати лист яві і павлуші (на любую тему) (тореодори з васюківки)

«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

Образ  петра шраменка «чорна рада»  петро  — «орел не козак». він до того гарний, що красуня леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». мужність, хоробрість шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… у ту пам’ятну ніч, коли кирило тур викрав лесю, петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.  характеристика образу петра шраменка «чорна рада»  портрет і зовнішність  петра шраменка — дужий, молодий козак; — «орел не козак»; — привабливий.  риси характеру  петра шраменка — чесний і сміливий; — відважний і благородний; — вірний і добрий; — здатний щиро кохати; — «добрий син і щирий козак».  особливості вдачі петра шраменка — батько-авторитет; —  звик коритися моралі та закону; — ніхто не скаже про нього лихого слова. шрам вірним сподвижником сомка зображено  паволоцького полковника й попа шрама,  палкого поборника об’єднання україни. йому відведено в романі багато місця, й саме через образ шрама п. куліш найповніше розкриває свої погляди.    шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. є до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). мужньо веде себе шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “що, тебе господь сотворив із самого заліза? ” паволоцький полковник шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. заради незалежностi україни шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. вiн їде до якима сомка, щоб словом i дiлом йому в цiй справi – “ всю україну до однiєї булави”. шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою українi. навiть стосовно єдиного сина петра, якому божий чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть україни, що ось розiдрали надвоє” .    i загинув шрам теж за україну, коли, рятуючи паволоч, сам здався тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до тетері і прийняв усю вину на одного себе. і тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти” . шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.

Утворчості тичини, митця глибоко самобутнього, пристосуванство до тоталітарної системи призвело до втрати поетичного таланту. серед п'ятнадцяти поем п. тичини ішою є поема «сковорода», яка писалась майже впродовж всього життя поета (починаючи з 1923 р. до 50-х років). така увага до постаті сковороди не випадкова, адже мандрівного поета тичина ввансав своїм духовним батьком. проте на відміну від сковороди, який не прийняв від світу ролі «стовпа неотесаного», тичина проміняв свій поетичний дар на портфель чиновника. проте поетична творчість раннього тичини і тичини революційної доби свідчить про величезний талант, який дійшов до нащадків і вражає їх своєю неперевершеністю . перші вірші тичини, датовані 1906-1908 pp., відзначаються недовершеністю форм і змісту. але серед них є маленька перлина — «блакить мою душу овіяла». поетичні твори, що передували першій збірці, відзначалися соціальною тематикою. молодий автор розповідав про злиденне життя як своєї сім'ї, так і всього народу, засуджував імперіалістичну війну. серед перших публікацій є кілька оповідань тичини, які засвідчили обдарування прозаїка, які, на жаль, він пізніше не розвинув. але збірка «сонячні кларнети» явила читачам сформовану творчу особистість. мальовничою, сповненою ніжності й чуйності постає у віршах п. тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. тому вихід у світ першої збірки віршів «сонячні кларнети» (1918 р.) став подією величезної ваги в українській літературі. всі твори збірки сповнені сонячною вірою в життя, людину, в рідний край. збірка мала шалений успіх і вмить прославила автора. і сьогодні вона є одним з унікальних і наймузичніших творінь у світовій поезії, бо поєднала в собі поетичний ліризм із національним та соціальним прозрінням. уже ці перші твори тичини були дуже схвально прийняті критикою. збірка «сонячні кларнети» стала тим явищем в новітній літературі, яке не мало аналогів ні в російській, ні у західноєвропейській літературах. поезія тичини несла в собі музичність особливого типу. вона була не прикрасою, а принципом світобачення. багато поетів і до тичини інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням. особливої вправності у цьому досягли символісти як західноєвропейські (п. верлен, а. рембо), так і російські (а. бєлий, в. брюсов, о. блок) та українські (м. вороний, о. олесь, г. ). тичина ж обрав для звучання своєї поезії кларнети — глибокі та ніжні інструменти, здатні відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику. незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю раннього тичини. поет рано утвердився в думці, що поезія — це синтетичний вид мистецтва. навіть заголовок його першої збірки підкреслював життєрадісний характер творів, вказував, що вони синтезують сонячне тепло й світло з музичними ритмами життя, які єднають людину з природою. у віршах цього періоду можна побачити, як зорові образи чергуються зі слуховими: звук подається «забарвленим», колір — «озвученим». кожна поезія тичини зі збірки «сонячні кларнети» — це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі. у поезії «арфами, », крім музичних образів,, створено неперевершений зоровий образ-символ молодої весни. цей твір перегукується з віршем м. вороного «блакитна панна», проте між цими творами є багато відмінного. у миколи вороного наявний зовнішній опис весни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах»; вона нагадує «блакитну панну». поезія ж тичини прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації: молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги. тичина пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. за вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки. у символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. у творі тичини ніби струни обізвались під вправною рукою музиканта. а потім мелодія полилась у наростаючому темпі: «золотими, голосними обізвалися гаї ».