Проанализировать стих ирины жиленко "подкова"

неповторимый мир поэзий ирины жиленко - сочинение

в поэзии «подкова» рассказывается, как лирическая героиня нашла подкову, которую потерял дедушка мороз. как известно, подкова приносит счастье, поэтому девушка сказала ей: «мир здесь, на окне. чтобы все мне сбылось! » но обнаружились те, кто позавидовал, - семьсот разинь, что встали под окном и не хотели идти: «они стояли , день за днем, - пленила их моя подкова…» поэтому героиня решает купить шубу и отправиться в лапландию, чтобы отдать подкову владельцу. и снег, который раньше искрился и светился то зеленым, то розовым, то нежно-фиалковым, сразу стал обычным, тихим, ровным. так обычная зависть может превратить сказку в будничность. 

кожна людина має крила. не поспішайте заперчувати і відшукувати у себе на спині пір*їсті крила. вони невидимі - духовні - і (за трактуванням ліни костенко) з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, вічних поривань, щирості до роботи, щедрість на турботи, пісні, надії, поезії і   мрії.

ці крила рятують людину від земних турбот і кожного, хто вірить у їх силу, вони доносять до найзаповітніших мрій. спочатку людина, як маленьке пташеня, робить невпевнені кроки і боїться піднятися над землею, але з часом людина, яка морально збагачується, вже відчуває силу і впевненість в своїх

і ось вже вона над землею, на дорозі до сонця, геть від проблем і справ.

У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".