Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут».
В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою.
Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть помираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх перемогти.
Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну мудрість, патріотизм, відданість народній справі.
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут».
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в ньому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю».
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
thebest59
13.03.2021
Я вважаю себе щасливим, уже тому, що народився в Україні. Моя рідна земля славится своєю історією, нацональною культурою, а народ волелюбною і співочою вдачею. У нашого народу унікальна й багата скарбниця духовності, щедро наповнена культурними і мистецькими надбаннями. Сьгодні до нас багато вичаїв, традицій та обрядів, що сягають коренями в сиву давнину. А нашу соловїну мову усвіті вважають однією з наймилозвучніших на планеті. Я пишаюся тим, що навіть незважаючи на постійні переслідування, утиски, культура нашої нації розвивалася. Вона подарувала світові славних письменників і поетів, акторів і композиторів, художників і науковців. А імена Т. Шевченка і Лесі Українки, М.Заньковецької та І. Їжакевича, А. Солов’яненка та В.Глушкова та багатьох інщих сьгодні знає весь світ. В процесі вивчення етапів розвитку своєї нації на уроках історії та літератури я навчаюся усвідомлювати себе невід’ємною маленькою частинкою свого великого народу. Тепер я з гордістю можу сказати, що я українець і рідною мовою вважаю українську. Я уболіваю за всі перетворення і важливі події своєї держави, хоча ще не є повноправним громадянином україни – мені тільки 15 років. Я стараюся добре навчатися, щоб стати успішним громадянином своєї країни, а не шукати притулку за кордоном. Я мрію стати хорошим фахівцем у галузі комп’ютерних технологій і продовжити справу легендарного ученого В.Глушкова. А ще намагаюсь виховувати в собі такі моральні якості як чесність і порядність, шляхетність і патріотизм, бо знаю, що бути українцем — надзвичайно відповідально, в тому числі, перед прийдешніми поколіннями. І особливо відповідально перед захисниками державності на майдані, які загинули за щасливе наше майбутнє. Тепер у нас немає права відступати перед високими соіальними стандартами задекларованими ними.
shuttse
13.03.2021
Я вважаю себе щасливим, уже тому, що народився в Україні. Моя рідна земля славится своєю історією, нацональною культурою, а народ волелюбною і співочою вдачею. У нашого народу унікальна й багата скарбниця духовності, щедро наповнена культурними і мистецькими надбаннями. Сьгодні до нас багато вичаїв, традицій та обрядів, що сягають коренями в сиву давнину. А нашу соловїну мову усвіті вважають однією з наймилозвучніших на планеті. Я пишаюся тим, що навіть незважаючи на постійні переслідування, утиски, культура нашої нації розвивалася. Вона подарувала світові славних письменників і поетів, акторів і композиторів, художників і науковців. А імена Т. Шевченка і Лесі Українки, М.Заньковецької та І. Їжакевича, А. Солов’яненка та В.Глушкова та багатьох інщих сьгодні знає весь світ. В процесі вивчення етапів розвитку своєї нації на уроках історії та літератури я навчаюся усвідомлювати себе невід’ємною маленькою частинкою свого великого народу. Тепер я з гордістю можу сказати, що я українець і рідною мовою вважаю українську. Я уболіваю за всі перетворення і важливі події своєї держави, хоча ще не є повноправним громадянином україни – мені тільки 15 років. Я стараюся добре навчатися, щоб стати успішним громадянином своєї країни, а не шукати притулку за кордоном. Я мрію стати хорошим фахівцем у галузі комп’ютерних технологій і продовжити справу легендарного ученого В.Глушкова. А ще намагаюсь виховувати в собі такі моральні якості як чесність і порядність, шляхетність і патріотизм, бо знаю, що бути українцем — надзвичайно відповідально, в тому числі, перед прийдешніми поколіннями. І особливо відповідально перед захисниками державності на майдані, які загинули за щасливе наше майбутнє. Тепер у нас немає права відступати перед високими соіальними стандартами задекларованими ними.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
План характеристика захара беркута з повісті і. франка
В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою.
Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть помираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх перемогти.
Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну мудрість, патріотизм, відданість народній справі.
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут».
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в ньому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю».
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.