Скласти план до 8 частини повісті захар беркут. мне не надо ко всей повести надо только к 8 части ответьте 29

1. Тухольці запалюють вогнища.
2. Цікавість боярина до роботи тухольців.
3. Виготовлення метавок.
4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки.
5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу.
6. Опис поляни, де відбувалася рада старців.
7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута.
8. Боярин повідомляє умови Бурунди.
9. Обговорення умов.
10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута.
11. Відповідь вождя Тугару Вовкові.
12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

*Головна думка вірша — треба любити й поважати своїх учителів, старших; любити свій край, його працьовитих і мужніх людей
*Зміст вірша А. Малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам.
*Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчителька не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю
*Порівняння — посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива;
*питальні та окличні речення, звертання — Де тебе питать?, Раднице моя на Вкраїні милій!, Вчителько моя;
*зменшено-пестливі слова — зошитки, сонечко;
 *повтори — летять-летять;
 слова в переносному значенні — і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін.
*Теплотою і ніжністю оповитий образ учительки в поезії А. С. Малишка "Вчителька". Все життя вона віддала школі, учням. Новий рік починався для неї у вересні, коли, після літньої перерви, знову малиново дзвенів шкільний дзвоник, скликаючи дітей до школи. А над шкільним подвір'ям високо в небі пролітали журавлі, своїм курликанням нагадуючи, що знову почалася осінь — час дітям до школи.