Чому клим джура навіть подумки не міг назвати пані соломію бабусею? ! ​

Остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя "тарас бульба". вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: "за образу не подивлюся і не зважу ні на кого".андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. "за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Нещодавно я прочитала новелу василя стефаника «камінний хрест». цей твір мені сподобався тим, що автор дуже професійно змальовує життя івана дідуха, його почуття, думки. ми наче насправді спостерігаємо за його поведінкою. іван дідух — це селянин, добрий господар, який дуже старанно й самовіддано виконує свої обов'язки. ми бачимо, як через тяжку працю змінився його зовнішній вигляд: його навіть називають переломаним, бо він постійно ходив похилено. і цьому працелюбному й самовідданому ґазді, для якого його тяжка праця на ділянці землі, що знаходиться на горбі — це, можна сказати, найдорожче, найважливіше в його житті, доводиться переїхати з рідного села, поїхати за кордон, за три-дев'ять земель — у канаду. це важке випробування для нього. він з усіма прощається і пускається в останній пристрасний на своєму горбі дідух поставив великий камінь, на якому були викарбувані імена дружини, синів та його власне. він просить не минати односельчан цього каменя, кропити його святою водою, розказати молитву біля йому дуже тяжко покидати рідну землю, сусідів, до яких так звик, тому й залишив про себе згадку. цей камінний хрест — це символ тяжкої, відданої праці, тяжкого життя.