Мне нада большой твир шукаю в интернете

Зима

Зима почти всегда приходит внезапно. Тихо и торжественно. Все в природе замирает в предчувствии ее прихода. Земля, истерзанная осенними холодными дождями, ночами умирает, промерзая ледяной коркой, но к середине дня приходит в себя, разбуженная острым, тоскливо моросящим дождем, превращаясь в сплошную непроходимую слякоть. И кажется, что тяжелым черным тучам конца не будет, и никогда уже не отступит вязкая серая морось. Но что-то меняется, становится еще темнее, воздух сгущается, наэлектризованный предчувствием. Вот именно тогда, когда напряжение достигает неведомой границы, приходит зима. Вместо дождевых капель свинцовые тучи начинают ронять снег. Сначала редкие, робкие снежинки ласково ложатся на землю. Постепенно снежинок становится больше, им становится тесно, они слипаются в хлопья, а тучи, молча, с облечением спешат осыпаться на землю снегом. Земля быстро покрывается толстым пушистым одеялом. Все тонет в белизне - и земля, и небо. И, кажется, что природа вздыхает с облегчением – зима пришла! И случается чудо! Сквозь прореху в похудевшей туче прорывается солнечный луч! Яркий, мощный, торжествующий! И все взрывается мириадами искрящихся бриллиантов непостижимой чистоты. Снег сияет всеми цветами радуги, оповещая все живое на земле о том, что самое чарующее, самое магическое время года вступило в свои права! И деревья в парке уже не выглядят мрачными и обреченными на умирание. Они уютно укутались в снежные шали и уснули до весны. И только в своих сладких снах они увидят, как придет самый светлый праздник Рождества. И без них наступит Новый год, неся волшебство в каждый дом, одаривая долгожданными подарками детей и новыми надеждами – взрослых. Будут лютовать январские метели, закручивая в тугие спирали колючие от мороза снежные лавины, коварный февраль много раз обманет внезапными оттепелями, сменяющимися звенящими морозами. Отшумит веселая Масленица, наполнив воздух манящими запахами блинов и горячих самоваров. И тогда зима, уставшая от бесконечной череды праздников, огрызаясь на торопящую ее уход весну, удалится в свои пенаты. А земля проснется, разбуженная ласковым солнцем и стаккато капели, отдохнувшая и плодородная

У багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповіданні "Федько-халамидник" показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості. 

Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але читаючи далі про дружбу Федька з Толіком, розумієш, що Федько - чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього усі гніваються. Він ніколи ні за кого не ховався, як його друг Толік, та і другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. 

Толік - зла, хитра людина. А випадок із чижом показує, що він усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толік - це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно. 

Бешкетування можна пробачити Федькові, бо в нього добре серце і багато гарних рис. Хоча б те, що він намагався врятувати Толіка, розуміючи, що може загинути сам. 

Мені б дуже хотілось, щоб у мене, та й в усіх були такі друзі, як Федько, - добрі, чесні, на яких можна покладатися. І якомога менше таких, як Толік, - брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.

1. У цьому році ми вивчали багато різних творів, знайомилися з різними героями. Але мене найбільше вразив Климко з одноіменного твору Григіра Тютюнника.
     Мене захоплює його наполегливість. Климко вперто йшов по сіль незважаючи на те, що був хворим, голодним, мав босі ноги і дорога була важка, бо треба було переховуватись від фашистів. Він нікому не жалівся, був сильним. Також мене вразила його кмітливість. Клим навчився правильно відігрівати ноги, вести себе у екстримальних ситуаціях. Не дивлячись на те, що був бідним, Климко запросив до себе жити його вчительку, на базарі дав старій бабусі тридцятку. Він співчував іншим, бо розумів, як важко жити під час війни.
     Особисто для мене Климко є предметом наслідування. Саме таким, на мою думку, є ідеал.