Цитатна характеристика сонечки из произведения русалочка из 7 в или проклятие клаківських

Дочка хазяїна Соня і вчитель Калинович змальовані драматургом не так чітко і послідовно, як Пузир, Феноген і Ліхтаренко. Однак видно, що автор відвів їм важливу композиційну роль: служити контрастом до «темних сил», уособленням яких є хазяїн і його помічники. І Соня, і Калинович відчувають, що навкруги їх твориться зло, вони ніби намагаються боротися з цим злом, але їхні зусилля наївні і марні.

Соня — дочка Терентія Гавриловича Пузиря. Вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. Дівчина гає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. Соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм до бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. Випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. А поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ.

Соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!» І тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: Пузир передає розпорядження Ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору.

У питаннях кохання і шлюбу Соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. Вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя Калиновича. І згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу.

Можливо, вона піде однією з Калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!» Можливо, стане великою землевласницею з новими поглядами («Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...»). Хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди.

Наречений Соні, учитель гімназії Іван Миколайович Калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він покладає надії на освіту: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..»

Великі надії Карпенко-Карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста Калиновича: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»

Калинович відзначається чуйністю, тактовністю. Він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття Терентія Гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. Не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав Пузир, Калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить Золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. Учитель не корисливий, щиро кохає Соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення.

Логіка розвитку характерів приводить до думки, що Соня й Калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».

Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». За словами Ганни вона була вроджена жінка і матір. Оповідь у творі ведеться саме від імені Марти. Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї дуже м’який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни. Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті. Ганна називає її доматоркою, господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас». Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма. Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір’ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності. «Я робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»»

Объяснение:

Хоча в назву повісті Ніни Бічуї винесене ім’я одного героя, головних героїв у творі четверо — Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, які шукають свій шлях у житті. Кожен має як добрі, так і погані риси характеру, але якщо дехто із друзів намагається боротися із своїми вадами, то іншим це буває важко зробити.

Відмінник Юлько Ващук пихатий, егоїстичний, переконаний у своїй винятковості. Батьки намагаються дати йому добре, на їхню думку, виховання, яке полягає в прищепленні гарних манер та лицемірства. Хлопець має неабиякий хист до малювання, але цього мовби ніхто не помічає, батьки змушують його займатися музикою. Юлько звик до того, що всі зважають на його думку, він найкращий, найрозумніший учень класу. Тому перші життєві негаразди сильно «ламають» хлопця. Особливо боляче вразив Юлька вчинок батька: виявилося, що написана ним книга — украдена робота іншого автора. Напевно, саме розчарування, відчай, розгубленість, відсутність теплих родинних відносин, сором за батьків вчинок спонукають Юлька до конфлікту із Славком Беркутою.

Тому це мій улюблений герой.

Объяснение: