Твір на тему: богатир карпат - іван сила як зразок для наслідування

Іван Фірцак — український самородок, про якого європейці складали легенди. У народі його називали Іваном Силою, а весь світ запам’ятав його циркове прізвисько — Кротон.Про закарпатського богатиря говорили змалечку. То почують, що юнак сам запряг себе у плуг, то побачать, як на плечах несе теля. Батьки розуміли, що сина біля себе тримати не варто і вирішили відправити Івана до Чехії. Спочатку йому жилось не солодко.                Хоч був далеко не молодим, але й далі гнув арматуру, тягнув автомобілі та підіймав одночасно декілька людей. Згодом Іван Фірцак заснував закарпатську циркову школу і школу силових мистецтв. Багато його учнів здобули чемпіонські титули у важкій атлетиці. Однією з причин смерті Івана Фірцака стала імплантована золота пластина, яка потребувала заміни. За часів Радянського Союзу не було можливості виїхати за кордон для її планової заміни, тому рана під пластиною почала загнивати. Лікар, який регулярно приїздив до атлета з Іршави, не зміг нічого вдіяти. Помер Іван Фірцак 10 листопада 1970 року в рідному селі Білки. Похорон атлета був багатолюдний — попрощатися з Кротоном приїхало багато спортсменів.

Вороги, як прокляття. не можливо позбутись за один день зразу всього, а особливо коли людина, вміє добре брехати та втератись у довіру.

на жаль, у світі багато злих людей, які шукають тільки вигоду для себе. здається ніякі голлівудські актори не порівняються з ними у театральних здібностях. нещодавно у моєму житті трапилось знайомство з прекрасною, на мій погляд, людиною. він завжди проявляв ініціативу, пропонував розваги, за на прогулянки. я йому довірила всі свої секрети, відкрила свою душу наскрізь, чого не замітила з його сторони. через деякий час ми почали віддалятись один від одного. тепер він не писав першим. наші розмови були з декількох реплік, а інколи навіть і закінчувались на агресії друга. мені стало прикро від цього, але ще більше мене ранило розкриття усіх моїх особистих секретів та хейт до мене.

будьте обережні та довіряйте тільки тим людям, з яким пройшли майже все

Объяснение:

Розділ перший

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.

Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.

Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.

А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.

Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.

У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".