Моральньні норми и щири почуття відображенні в родинно робутових піснях.желательно как-то своими словами)

Лучше в интернет выйти с таким вопросом
там больше шансов на ответ

Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. 
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.  
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.   

прочитай там є відповідь) постав корону будь ласка

Объяснение:

й радянський поет, журналіст, публіцист, перекладач і державний діяч; Герой Соціалістичної Праці (1967), лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941) та Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1962).

Павло Тичина народився 15 (27) січня 1891 року (за іншими відомостями — 23 січня) в селі Піски (нині Чернігівської області України) в родині сільського дяка.

Навчався спочатку в земській школі, потім у Чернігівській Бурсі, одночасно співав у монастирському хорі — таким чином заробляв собі на життя після смерті батька, який помер у 1906 році. Потім навчався в духовній семінарії (1907-1913). Пізніше він знайомиться з Михайлом Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його будинку, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші.

Друкуватися Тичина почав у 1912 році, перша збірка віршів — «Сонячні кларнети» — датована 1918 роком.

З 1913 року навчається в Київському комерційному інституті, одночасно працюючи в газеті «Рада» і журналі «Світло». Революційні події 1917 року застали Тичину в Києві.

У 1923 році переїжджає до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі, багато пише, вивчає вірменську, починає опановувати грузинською і тюркською мовами.

У 1938-1967 роках — депутат ВР УРСР, у 1953-1959 голова ВР УРСР. Депутат ЗС СРСР (1946-1962).

У 1943-1948 роках — міністр (нарком) освіти УРСР.

Академік АН УРСР (з 1929 року), директор Інституту літератури АН УРСР.

Помер п.г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.