Придумать стих про родной город (славянск, донецкой обл)

 Я в этом городе родился

Вырос, немало прожил

Здесь впервые влюбился

По улицам все бродил

По пушкинскому бульвару

Розы, цветенье надежд

Нет я не брошу гитару

Из-за каких то невежд

У нас побывал Петр 1

Тором Славянск был

В озерах лечили люди нервы

Тор купеческим слыл

Славянск, мой Славянск

Славянск дорогой

Славянск, мой Славянск

Мне не нужен другой.

Непосидючий, майстер на різні вигадки, Федько був страшенним розбишакою й халамидником: то шибку розіб’є з рогатки, то синця наб’є своєму другові, то змія відбере в хлопців. Перший по силі на всю вулицю. Але, незважаючи на все це, у Федька було дуже багато друзів: і Гриць, і Стьопка, і Спірка. Хлопці його дуже любили й поважали. Мабуть, тому, що він був чесним і поряд­ним. Усі знали, що маленький халамидник ніколи не брехав, навіть тоді, коли хлопця били за його пустощі. Він завжди говорив тільки правду, хоча, якщо б захотів, міг би завжди виправдатися. До того ж Федько був справжнім другом, і хлопці знали про це.

Толя — син хазяїна будинку, у якому жила родина Федь­ка, — був дитиною ніжною, делікатною та смирною з “не­винними синіми очима”. Завжди чистенький і чепурненький, він зовсім не мав нахилу “до Федькових забав” і ста­вився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя — хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються. А інша його вада — заздрість — штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захис­тити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною — власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирае чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб’язковий. Толя — егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хиткість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі ніколи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного й сміливого друга, яким був Федько.

Мій улюблений фільм називається «Король-Дроздобород». Це сучасне німецьке кіно, але зняте за сюжетом казки братів Грімм. Загалом, це весела романтична комедія про кохання принца та принцеси.

Сюжет фільму цікавий та заплутаний. Жила-була прекрасна, але пихата принцеса. Жоден наречений не міг догодити її капризам: в усіх вона знаходила недоліки. В одного гарного принца вона висміяла зовнішність та дала йому прізвисько Дроздобород.

Тоді король-батько розсердився та пообіцяв видати дочку за першого, хто увійде до палацу. Дроздобород перевдягнувся в жебрака та прийшов до палацу під регіт всіх інших скривджених женихів. Він одружився на принцесі та привів її до бідної хатки, в своє королівство.

Важко довелося гордовитій принцесі! Тепер у неї не було ані слуг, ані розкішних суконь! Розпещеній красуні довелося топити піч, готувати їжу своїми ніжними ручками. А ще навіть заробляти гроші самій. Посидівши голодною, принцеса стала привчатися до праці. А чоловік тишком-нишком витворяв різні штуки, щоб життя не здавалося їй занадто легким. Тому з принцесою траплялося багато кумедних пригод

.
Красуня гірко шкодувала про те, що була такою вередливою. «Ах, коли б мені зараз моя свобода, я стала б дружиною Дроздоборода!» - казала вона.

Мені подобається, що фільм закінчується добре. Принцеса перестала вередувати, стала привітною та доброю до простих людей. Тоді Дроздобород відкрив свою таємницю та одружився з принцесою в палаці. Ще мені подобається, що це розумний фільм, що він описує справжнє кохання. А ще він вчить цінувати те, що маєш.

Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=223#ixzz4TQTrrCBT