1) чи справедливий аргумент, на вашу думку, навів поет лицареві, коли під час першої зустрічі пояснював, чому не хоче поступитися дорогою? 2) як проявилося почуття гідності й гумору поета в кінці першої зустрічі з лицарем? проілюструйте відповідь рядками з твору . ( "давня казка" )

1) на мою думку цей аргумент не справедливий

АНДРЕЙ МАЛИШКО

ПРОМЕТЕЙ

(Поэма) Из-за реки видно две кручи — одна зеленая, черная вторая. «На черной круче черный дуб, как хороший воин — витролюб, весь посмаглилий, обгоревший, стоит на круче потемнилий. Кому бы сказать все? Кому бы? » Оживает тихая пристань. В артелях вызрели жатвы: грузят арбузы и дыни. Пахнет молодой рожью, рыбой, смолой и табаком. И Поснули грузчики из артели, только п'ятеро седых плотовщиков варили кашу на ужин и тихо говорили. Подсел к ним и автор. Молодой плотовщик рассказывал, что во время войны мальчик из их села нашел здесь трех наших бойцов. Двое более старых были уже мертвыми, а третий, юноша, - тяжело раненный. Крестьяне спрятали его на чердаке, «словно за братом, за ним смотрели» . Вскоре «юноша уже зводивсь настороже, почувствовал живую, горячую кровь» . Был он из Смоленщини, где такие же приветливые люди, такая же рожь, «а у матерей такие же смуглые, честные руки, а в длинные дни боев и муки и их край, как наш, горел... » Поэтому, бойца положили в овине на скошенную траву, перебинтовали грудь. Рубашка в пилу — аж руда. А юноша говорит: «Ничего.. .оживу. Смертям двум.. .не бывать, одну же обдурим, не беда» . Сосед предложил свою одежу, потому что скоро могут быть немцы, но солдат отказался, так и лежал в своей пилоточци, в гимнастерци полевой. II Бойцу стало легче, он мог уже подняться. ел картофель «в мундирах» и вспоминал свой полк. Там думают, по-видимому, что он убит. А он живет! Еще немного выздоровеет — и сам переплывет Днепр! Но это пока еще в мечтах. Заходит мальчик, его Юноша расспрашивает, какая там обстановка. Парнишка говорит, что немцам, по-видимому, капут, потому что они не спят, наставили сторожи и что-то там шепчут, гогочут. Ему бы вот к школе, и она замкнута. В леске «багряной габой» кленовые листья лежат, аисты клекочут на мостике. И вспомнил юноша своей Смоленщини поля, калину «в пурпури, дубы, на отчем доме голуби» , гармошку, которая так играет, что сердце корнает. По хлопчину принести хоть какую-то книжку. Но книг нет, потому что даже за открытку — тюрьма. Вдруг мальчик вспомнил о «Кобзарь» . Быстро принес. Стали читать, и вот уже «бреде слепой кобзарь, и Гонта зовет на пожар, Кавказские горы, в мглу повыл, обильными кровию политы, челом подводятся к тучам. И Екатерина пивжива ребенок в хуртечи сповива, снега колышутся над ней, орел жаден Прометею кровавое сердце розбива» . Кто же тот Проме-тей? «То был юноша, что у бога украл огонь и знак того огня принес человеку». — «И богубив его? » — «Нет, нет, скарав пожизненно, в единственных приковал к скале, словно к порога». — «То и что? » — «Он не покорился богу». — «Вот человек! » Так говорили между собой до полуночи мальчик и солдат. III По дворам, как и чума, ходила облава немцев. «Ужас, немой, холодный, до утра гремел примерами на крыльце, стрелял, свистел, жег в прах» . Вот уже мигает лихтарень в овине, где спит боец. Схватили его, как серые вороны. Когда выводили за двор, взгляд юноши упал на две оборванные воритни. Казалось, они шептали: «Нам поверь. Мы эту обойдем беду Мы еще скрипитимем у строя К нам хозяин хлеб будет везти Свадьба бубенами густыми Встречать будет молодую. А ты приходи, как будешь жил К нам в гости после жатв И, чтобы твое обрадовался глаз Мы так отворимся широко Чтобы ты и сучечка не вчепив!.. »

1

Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.