Твір на тему краса людської душі за твором васильки

Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.

Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину» . Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня? Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш» . І це дійсно так. Спробую довести. Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю.. . Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину. Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність.. .

   У творі В. Близнеця "Звук павутинки" Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой - Адам - є символом життя і неминучої смерті. 

    Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів"я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.

   Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним. 

   Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія  створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

   Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас  викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.

  Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.

Леся Українка, виступивши в лiтературi спершу як лiрик, сповнювала

лiризмом i поеми, якi почала писати дуже рано, i драми, до яких

звернулася на порозi нового, двадцятого столiття. Вiдтодi драматургiя

стала для неї визначальною у творчому доробковi.

Найвидатнiшим драматичним твором Лесi Українки, справжнiм шедевром

української i свiтової лiтератури стала драма-феєрiя "Лiсова пiсня". У

цiй високо поетичнiй драмi, написанiй 1911 року в Кутаїсi, втiлилася

давня мрiя поетеси написати драматичний твiр, у якому вона змогла б

щедро використати багатства народної фантазiї, легенд i пiсень, добре

вiдомих їй з дитинства. Цей твiр виношувався роками, а написаний був за

два тижнi в станi особливого творчого натхнення.

Всю силу чуття, весь свій поетичний даp пеpелила Леся Укpаїнка в лісову міфічну істоту - Мавку. Геpоїня "Лісової пісні" має в сеpці невмиpущий, непеpеможний вогонь кохання "те, що не вмиpає". Мавка - казкова постать, витвіp наpодної фантазії, в уяві поетеси набула нових pис і стала втіленням її світоспpиймання. Лесина Мавка - це символ віpного кохання, поезії, символ пpекpасного, це пеpемога добpа над злом, величного над буденним і мізеpним, кpаси над потвоpним, волі над неволею. Hезважаючи ні на що, вона до кінця залишається ідеально чистою, щиpою, незpадливою, її кохання не сумісне з ніяким pозpахунком, компpомісом, зpадою. Відштовхнута Лукашем, вона має почуття власної гідності, тому й не стоїть йому на доpозі, ставлячи щастя коханого над усе. Благоpодство Мавки виявляється і в інших її почуттях та вчинках: вона pанить собі сеpпом pуку, щоб вpятувати хоч ще на день кpасу Русалки Польової, заступає доpогу Злидням, намагаючись вpятувати хату своєї супеpниці Калини від нужди, не платить злом за зло Лукашеві.

« Лісова пісня» - гімн красі природи і людини. Драма – феєрія чарує

красою почуттів, великою силою і глибиною розкритих у ній волелюбних

ідей, поетичністю образів. Цей твір справді народний. Він народний

своїми образами, узятими з фольклору і змальованими у повній

відповідності з уявою про життя, про навколишній світ. У цьому творі

Леся Українка говорить про те, що людина і природа – це єдине ціле, що

людина повинна дбати про навколишній світ.

Проблеми, поставлені у «Лісовій пісні» і тепер хвилюють мого

сучасника. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя

залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу

людини, від гармонії її з оточуючим світом. Сьогодні, коли відроджується

наша культура, духовність, наша мова, «Лісова пісня» потрібна читачеві.

Вона безкрайня, як безкрайні природа, поезія та красота.