Написати язичництво и християнство по роману тини забутих предкив

Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.

Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.

Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.

Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.

Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).

Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.

Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.

Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».

Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий б людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.

Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.

Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.

Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.

Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.

Фантастичні оповідання Азімова «Фах» та Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула» дають можливість поглянути на людські якості з різних сторін.

Візьмемо для початку Джорджа, головного героя твору «Фах». Здається гарне бажання – до людині якнайшвидше опанувати професією. В майбутньому замість книг та практики будуть машини, які записують всю інформацію в мозок людини. Свободи вибору у людини немає. Що вирішила машина, тим тобі і бути. Здається це влаштовувало майбутніх жителів Землі. Але Джордж не згоден з таким положенням речей. Коли його перевіряють за до тестів, виявляється, що він не придатний до жодної професії. Через це він потрапляє до будинку для недоумкуватих. Джордж тікає на Олімпіаду, де хоче знайти когось, хто б вислухав його. Він обурюється тим, що машина вирішує за людину і позбавляє її здатності мислити самій. Машинна освіта не дає можливості людині розкрити весь її творчий потенціал. Після цього його знову вертають в притулок. Але тут він усвідомлює, що цей притулок і є тим самим маленьким островом, де знаходяться ті, хто здатен мислити без до машини. Він починає розуміти, що він з небагатьох жителів, що можуть мислити та навчатись самостійно. Що дає шанс зробити нові відкриття для планети та змінити її історію.

В оповіданні «Мандрівний замок Хаула» йдеться мова про одну з сестер – Софі Хаттер. Зла відьма перетворює її на стару жінку. Після чого Софі йде світ за очі. Після багатьох пригод,

Софі все ж залишається доброю, що видно з її вчинків. Її переживання за Хоула позбавляють її чар відьми і вона знову стає молодою.

Роблячи висновок з обох фантастичних творів, бачимо, що ніякі перешкоди та злі люди не можуть протистояти тим, хто здатен робити добро та мислити самостійно. Саме такі люди можуть змінювати світ на краще.

Объяснение:

Про чин М. Череваня під час Хмельниччини Куліш не каже нічого, лише згадує, як козаки йому польське золото шапками носили, що він має в своєму маєтку безцінну колекцію зброї та кубків, а воєнних трофеїв нагарбав стільки, що за них купив хутір. Багатий хуторянин буває досить жорстоким: до гвинтівки він приїхав у трофейному ридвані і сміявся з княгині, яка впізнала свою карету. Патріотизм у Череваня абсолютно відсутній, йому давно стала байдужею доля України, бо під впливом своєї дружини, сестри Гвинтовки, він взагалі став думати лише про багатство. М. Черевань іде на компроміс зі своєю совістю. Він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді, проявилося в наївному: «Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом».
Цитатна характеристика.
• «Був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами»
• «Черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача». • «…не любив ніяких сварок.., був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить», «…йому дав і дочку краще маку в городі».