Характеристика родини славка беркути )!

Характеристика родини Славка Беркути: повна, забезпечена, благополучна, інтелігентна. Батько пілот. Члени родини піклуються одне про одного, довіряють, батько бере Славка на свою роботу, серйозні розмови відбуваються між батьками без присутності сина.

Т. Шевченко автор послання - "і мертвим, і живим, і ненародженим..." мав достатню кількість причин, щоб написати цю поему. Він зрозумів, те, що ворогами України є не лише чужинці, цар, завойовники, а й українці, що деградували:

"оглохли, не чують; кайданами міняються, правдою торгують"

Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження. Утверджує думку про власний розум і освіту:

"І чужому научайтес, й свого не цурайтесь..."

Засуджує дворян, які плазують перед іноземними авторитетами:

"У чужому краю / Не шукайте, не питайте / Того, що немає / І на небі, а не тілько

На чужому полі..."

Засуджує національну байдужість: «нема на світі України, немає другого Дніпра»;

Объяснение:

...

Дядько Шпичак

– «Вони й не помітили, як підійшов до них рідний дядько Шпичак. Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд із дітьми»; – «Мабуть, також був здивований, що оцей могутній звір лежить на землі. Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага,— мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання»; – «Шпичак, обійшов навколо вбитого звіра й носаком ткнув між роги»; – «Ану замовчіть мені,— ще дужче розгнівався дядько,— бо дістанеться вам од мене й од батька вашого! Будете розумні, то матимете й собі м’яса, не скривджу»; – «…треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,— в цьому не сумнівався»; – «Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе. Так, як ще недавно дітям, йому дуже кортіло, щоб лось підвів голову, звівся на стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як іще недавно біг, поки дорогу йому не перетнула куля». – «Шпичак давно вистежував того лося,— він помітив його одночасно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки. Не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід».