"пригоди робінзона кукурудзо" дуже до читацького щоденника

Короче Робинзон эт такой тип который захотел однажды стать моряком. Стал. Потом что-то пошло не так он такой оказался на острове. Провёл там много лет, не помню сколько.  Потом приплыли аборигены и одного из них он од других. Назвал Пятницей в честь дня недели когда его Потом они вместе тусили и как итог однажды они увидели мимо проплывающий корабль и их Читал лет 10 назад, достоверность не гарантирую

У давні часи люди вірили в те, що на землі живе безліч незвичайних істот, що володіють секретами чарівництва. До таких істот належали і гноми, які під різними іменами були присутні у повір'ях і казках різних народів.

Гноми, що мешкали в Ірландії, були чарівними шевцями. Це були крихітні, зморщені старички зростом менше новонародженого немовляти. У Шотландії були гноми трохи вище - їх зріст складався близько 60 см. Вони вибирали собі дім на смак і селилися в ньому. Дочекавшись ночі, вони виходили з своїх укриттів і бралися за прибирання - мили посуд і робили іншу домашню роботу, а за платню брали лише миску сметани та скибку білого хліба.

Англійські гноми носили зелені камзоли і прості капелюхи і розважалися тим, що танцювали під музику цвіркунів і коників. У Скандинавії їх називали білими ельфами. Вони жили в лісах і полях, і простій смертний міг знайти дорогу до їх дому тільки в одну з чотирьох чарівних ночей в році: ніч літнього рівнодення, ніч напередодні 1-го травня, різдвяну ніч і в Хеллоуін (свято всіх святих, що відзначається восени).

Гноми, що жили в Німеччині, були вище зростом, так само, як англійські гобліни і скандінавські тролі.

Деякі чарівні істоти по росту і зовнішньому вигляду мало чим відрізнялися від людей. До їх числа відносяться і відомі всім лісовики, водяні і домовики.

Втім, слід пам'ятати, що дуже важко напевно описати прикмети гномів або інших чарівних створінь, адже вони так рідко попадалися людям на очі!

Объяснение:

Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".
Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.
Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.
І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...
Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.