Твір-роздум на тему "народ шевченка не є і ніколи не забуде"

Же для багатьох поколінь українців — і не тільки україн­ців — шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. та це лише ілюзія. шевченко як явище ве­лике й вічне — невичерпний і нескінченний. волею історії він ототожнений з україною і разом з буттям рідної держави про­довжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. ми на вічному шляху до тараса шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і україну в ньому. але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства xix століття. він сам приходить у наш день. але й ми повинні йти в його час. лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння. ми щиро захоплюємося високим образом кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді й свободі. та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це кошту­вало мук та болю, скільки для цього треба було прозрінь думки й висоти духу? щоб це уявити, треба добре знати не лише самого шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв тієї доби, що в своїй сукуп­ності й створювали ту історичну реальність, в якій геніальний поет був самим собою. тарас шевченко народився 9 березня (за новим стилем) 1814 року в с. моринці звенигородського повіту на київщині (нині черкаської обл.) у сім'ї кріпака. через два роки родина перебралася до с. кирилівки, де спершу померла мати, а потім і ба­тько. тарас, рано залишившись круглим сиротою, зазнав і горя, і принижень, і поневірянь, однак вони не пригасили жадоби знань та великого прагнення волі.

Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля" 1902 р. з’явилась велика повість з селянського життя – “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості. Провівдна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.” У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”.

Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу ... Слайд 4

Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О.Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов’язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над трудівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення , створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи - Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.

Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність сп... Слайд 5

Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики,зневаження загальнолюдських цінностей, уставлених віками цивілізації.

У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступо... Слайд 6

У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія розчарування в ній. В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина - працелюбного, чесного дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчина добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд – “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” – і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об’єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.

Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові і Анні змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі і була ледащицею і злодійкою. Крім того доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” А батько за непослух погрожував усю землю віддати Михайлові – він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.

Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його... Слайд 8

Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло , як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська.

Читач відчуває всю неслушність такого розв’язання проблеми, йому хочеться ск...

Відповідь:У дитячій повісті Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюківки" є два головні герої, це - Іван-Ява та Павлуша.

Обоє хлопців - надзвичайно привабливі персонажі, але саме Павлуша більше імпонує мені. Чому? Я спробую пояснити.

Звісно, обоє хлопців дуже схожі між собою, вони дійсно мають багато спільних рис характеру та поводяться майже однаково. Майже. Адже, якщо придивитися, то Павлуша, все-таки, більш відповідальний та серйозний хлопчина; він думає про майбутнє, планує і намагається виховувати в собі необхідні для цього навички.

Мова йде про те, що Павлусь має мрію стати пілотом літака. А для цього треба бути уважним до деталей, відповідальним та трохи більш серйозним.

Хлопцеві вдається поєднувати в собі жагу до пригод та цю, так необхідну в майбутньому, врівноваженість. До того ж, він кмітливий та розумний, рішучий.

Саме тому, мій улюблений герой з твору "Тореодори з Васюківки" - це Павлусь.

Пояснення: