30 ів! театр в греції і римі порівняння

походження давньогрецької драми і театру.

появі драми в греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім лірика. всі ми знаємо багатий героїчний епос-поеми "іліада" та "одіссея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми гесіода (vii ст. до н. ; це твори ліричних поетів vi ст. до н. е..

народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: деметрі, її дочки корі, діонісу. такі обряди іноді перетворювалися в культову драму. наприклад, в місті елевсіні під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження зевса і деметри, викрадення кори плутоном, блукання деметри в пошуках дочки і повернення кори на землю.

софокл брав участь і в державному житті, займаючи відповідальні посади. так, він був обраний стратегом (воєначальником) і разом з периклом брав участь в експедиції проти острову самоса, що вирішив відокремитись від афін. після смерті софокла співгромадяни шанували його не тільки як великого поета, але й одного зі славнозвісних афінських героїв.

шляхетні герої трагедій софокла тісними узами пов'язані з колективом громадян: -це втілення ідеалу гармонійної особистості, який був створений у роки розквіту афін. тому софокла називають співаком афінської демократії.

проте творчість софокла складно і суперечливо. його трагедії відбили не тільки розквіт, але і кризу, полісної системи, що закінчилася загибеллю афінської демократії.

грецька трагедія у творчості софокла досягає своєї досконалості. софокл увів третього актора, збільшив діалогічні частини комедії (епісодіі) і зменшив партії хору. дія стала більш живою і достовірною, тому що на сцені могли одночасно виступати і давати мотивування своїм вчинкам три персонажі. проте хор у софокла продовжує грати важливу роль у трагедії і число хоревтів було навіть збільшено до 15 чоловік.

з ім'ям софокла також пов'язане введення декораційного живопису.

витоки римського театру.

витоки римського театру і драми походять, як і в греції, до обрядовим ігор, багатим карнавальними елементами. такий, наприклад, свято сатурналій-на честь італійського божества сатурна. особливістю цього свята було "перевертання" звичних суспільних відносин: панове на час ставали "рабами", а раби-"панами".

одним із витоків римського театру і драми були сільські свята збору врожаю. ще у віддалені часи, коли рим являв собою невелику громаду лациума, по селах справлялися свята у зв'язку із закінченням жнив. на цих святах виспівували веселі грубуваті пісні-фесценніни. як і в греції, зазвичай зазвичай виступали у цьому два полухория, які обмінювалися жартами часом уїдливого змісту. зародившись ще при родовому ладі, фесценніни существалі і в наступні століття, і в них, за свідченням горація, знаходила відображення соціальна боротьба між плебеями і патриціями.

у ателлане діяли чотири постійних комічних персонажа: макк, буккон, папп і доссен. твердого тексту ателлани не мали, тому при їх виконанні відкривався широкий простір для імпровізації.

до народної драмі піднімається і мім. як і в греції, мім відтворював сценки з народного побуту, а іноді пародіював міфи, виводячи в блазнівському вигляді богів і героїв.

Говоря об "Илиаде", равно как и об "Одисее", нельзя обойти вниманием их автора - Гомера.

Стоит в первую очередь сказать, что о жизни этого человека достоверно ничего не известно. Слишком давно он жил. И вообще, всем хорошо известно какая история ветреная девушка. За право называться его родиной борются семь греческих городов (в том числе и Афины). Его традиционно изображают как слепца, но и это вполне возможно не соответствует действительности. Вот он собственно персоной (бюст хранится в Лувре)

Но не стоит отвлекаться от темы. Я ведь должна написать отзыв, а не просто переписать историю создания и содержание поэмы.

Позволю себе рассказать о том, как же я пришла к такому сложному произведению. Не каждый человек просто так возьмется за такое. Дело все в том, что я с детства знала легенду о Трое. Моя бабушка - преподаватель древних языков и культур и естественно, для меня легенда о яблоке раздора стала чем-то вроде сказки на ночь.

Но это хотя и засело в моей голове навсегда, было очень давно. А в более старшем возрасте меня на мысль о прочтении "Илиады" подтолкнул сам Гете, а если быть точной его нетленный "Фауст". Кстати, ещё одно фундаментальное произведение, которое, по моему глубочайшему убеждению, должен прочесть любой образованный читающий человек.

Но вернёмся к "Илиаде". Это произведение - древнейший памятник европейской литературы. Первое, что меня поразило, это то, что несмотря на сложности при чтение, необычность стиха, странность лексики и прочие издержки, произведение оказалось очень реалистичным. Настолько реалистичным, что даже страшно. В моменты когда Гомер описывает батальные сцены мне кажется, что я своими глазами вижу смерть, во всей её траурной отвратительной красе, кажется что я слышу гром от сшибающихся щитов, лязг медных мечей... "Рухнул он в прах, и взгремели на падшем доспехи"... Одной этой фразы достаточно, что бы показать трагический конец молодой полной сил жизни, и напомнить нам, что все мы вернемся в прах. А то, что эта фраза встречается нам в тексте много раз, усиливает ужас, который производит война.

Далее, хочется отметить то, как Гомер создает образ Ахиллеса. Он прекрасен, и в тоже время ужасен и даже омерзителен. У него руки в крови не по локоть, нет. Он весь купается в крови поверженных им воинов. Гомер не держит ничью сторону в этой войне, поэтому Ахиллес глазами ахеян и троянцев - это совсем разные люди, то же можно наблюдать и в случае с Гектором. Ахиллес горделив, спесив, жестов, груб, но в тоже самое время он эмоционален, и испытывать чувства. Может быть не слишком глубокие, но очень яркие чувства. Меня поразила идея, высказанная в фильме "Запятнанная репутация". Герой - профессор в одном университете с мировым именем- говорит, что Ахилл -самая эмоциональная машина для убийства за всю историю человечества. Этот тезис поразительно точно отразил то, что вертелось у меня в голове и никак не могло оформится. Идеален, богоподобен, и так ужасно грешен. Странно сочетании. Заставляет задуматься.

Другой образ - образ Гектора. Этот показался мне почти идеальным. Он жесток, но кто из нас не стал бы жесток защищая свою родину и свою семью. Он красив и он благороден. Но у медали всегда две стороны. Для греков - он страшный сон. Его руки тоже запятнаны кровью. И по его милости многие жены лишились мужей, а дети отцов.

И когда начинаешь сравнивать эти образы, волей-неволей приходишь к выводу, что война сама большая глупость человечества.

Можно ещё очень долго говорить на эту тему, но что же мы можем её сказать о гомеровских героях? Парис - юношеское безрассудство, недальновидность, эгоизм, трусость. Полный букет пороков. А Елена? Да, красива, да предположим она любила Париса, но как можно было так поступить со своим народом? Как можно было возвести на костер войны две нации сразу? Снова глупость, эгоизм и так далее. Одессей - мудрость, но ещё ко всему прочему и хитрость. Агамемнон - властолюбие, алчность, честолюбие. И если внимательно присмотреться - положительных героев нет. То есть все точно так же как и в жизни. В этом ещё один феномен "Илиады".

Говоря о книге, мы всегда, как правило, вспоминает её экранизацию, если таковая была. Экранизацией "Илиады" стал фильм "Троя", снятый в 2004 году с Бредом Питтом в главной роли. Конечно, в фильме кое-что пропущено, например, Хрисеиду из-за которой и разгорелся спор, зритель на экране не увидит. За то другие герои, на мой неискушённый взгляд, очень хороши. Но в целом фильм производит приятное впечатление.

Я убеждена, что "Илиада" относится к числу тех книг, прочитав которые, можно собой гордиться. Она очень сложна для чтения и понимания, но стоит вдуматься, стоит пустить её в своё сердце, или, если вам угодно, проникнуться её духом, и она откроет целый огромный мир. Мир, который так похож на наш, мир в котором ничего не меняется веками. И если вы увидите этот мир, значит вы не зря утруждали себя прочтением. Значит Гомер достучался до вас сквозь века. Всем очень рекомендую прочитать эту книгу, и не просто рекомендую, а даже настаиваю.

У кожного в житті є свої речі чи люди, без яких не уявляєш свого життя. Для одного — це гроші, для іншого — близькі люди. Для мене найбільш цінним у житті є мої батьки, найрідніші люди. Саме вони від щирого серця бажають нам усього найкращого. Сенс батьківського життя — їхні діти.

Є багато прикладів з літератури, котрі доводять важливість батьків у житті кожного. Багато героїв відомих українських творів вбачать найціннішим скарбом свого життя батька й матір. Чудовим прикладом є й Маруся з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Дівчина з дитинства росла в любові й злагоді. Автор використовує пестливі слова, аби краще підкреслити ніжність дівчини, з якою вона ставилася до батьків.

Не можу не згадати відомої драми українського письменника Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головна героїня твору — звичайна селянська дівчина. Для неї найголовнішою в житті є її матір Терпелиха. Наталка залишилася без батька, тому дуже цінувала матусю, була готова на все заради неї. З самого дитинства дівчинка росла доброю, скромною, чесною, богомільною, працьовитою: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Після смерті батька вона почала ще більше допомагати матері. Саме заради найріднішої жінки Наталка готова була вийти заміж за нелюба. Дівчина дуже цінула матір, не хотіла, щоб Терпелиха хвилювалася за неї. Усі односельчани дивувалися її відданості батькам.

Отже, тільки батьки є надійною опорою в житті кожного. Вона відіграють важливу роль, захищають від будь-яких життєвих негараздів. Найголовніше те, що саме ці люди з самого дитинства дарують нам почуття спокою, затишку, ніжності. Ніхто, окрім матусі, не зрозуміє краще й не підтримає. Ніхто, окрім татуся, не захистить і не дасть кращу пораду. Цінуймо наших батьків!

Объяснение:

Удачі!