Твір на тему власне враження від відвідування музею

Не давно я ходил с друзьями в музей. Мне там очень понравилось! Там были костюмы солдатов,которые служили в войну, там были и оружия. Вообщем было всё не обычно и круто.

Ведь я побывал(а) в историческом музее!

Неоднозначне питання. У житті головного героя сталася драматична подія - померла рідна дитина. Тепер він дивиться на свої меблі наче не своїми очима. Він нібито змирився з цим, та водночас його не відпускає відчуття страшного болю за свою донечку. Батько метається, як поранений звір загнаний у клітку. Зі сльозами на очах він тримає в руках зелену чашку, яка стає єдиним атрибутом зняття інтенції божевілля. Чоловік заспокоює свою дружину, наголошуючи на тому, що в них ще народяться здорові діти. Це підлість зболеної душі і жорстокої пам'яті.
Батько мотивується виключно традицією, звичаями, морально-етичними нормами, власним емоційним ставленням до світу (і тут він належить сам собі). Суто особисте - це неусвідомленість ситуації, свого роду певна обмеженість своєї волі. Батько, як художник, відчуває неспівмірність людського і творчого. І саме це штовхає на аморальні кроки чоловіка, який, бачачи безвихідь ситуації, вибачливо звертається до своєї померлої доньки. Тобто, його одержимість, бажання пізнати життя у всій його повноті, його візуальна стратегія взяли гору над батьківським почуттям

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».