Твір на тему : інтимна лірика франка.

збірка поезій івана франка "зів"яле листя" створювалась понад десять років і побачила світ у 1896 році. вона складається з трьох циклів, названих "жмутками". "зів"яле листя" містить інтимну лірику, і якій висловлено глибокі почуття палкого, але нещасливого і нерозділеного кохання. мотиви туги і страждань викликані тяжкими роками невдач і розчарувань. появі сумних мотивів певною мірою сприяло і те, що соціальні перепони розлучили його з коханою дівчиною ольгою рожкевич, з якою він мріяв поєднати свою долю.

інтимна лірика "зів"яле листя" своєю красою, глибоким почуттям належить до найкращих зразків світової поезії. у рефераті "іван франко" михайло коцюбинський писав: "трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народу. у франка є прекрасна річ - лірична драма "зів"яле листя". це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою почуттів і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш кому віддати перевагу: чи поету боротьби, чи поетові -лірику, співцеві кохання і настрою.

до найкращих віршів збірки належать: "ой ти, дубочку, кучерявий", " ой ти, дівчино, з горіха зерня", "чого являєшся мені у сні? " та інші. в народних українських піснях червона калина - це символ ніжної і вродливої дівчини, а явір і дуб - вродливого парубка. у вірші "червона " образ дуба представлений як символ ворожої сили. дуб звертається до калини:

червона калино, чого в лузі гнешся?

чого в лузі гнешся?

чи свтла не любиш, до сонця не пнешся?

до сонця не пнешся?

з глибоким сумом калина відповідає дубові, що їй не страшно грому, вона признається, що любить світло і насолоджується ним. та через дуба, що отінив її, як хмара, немає сили вгору рости. прагнення до сонця, любов до життя і найглибших людських переживань - такий зміст образу червоної калини. вірш нагадує пісню.

поезія "чого являєшся мені у сні? " є однією з найкращих у збірці. у ній хвилююче відтворено ніжну, палку, але нерозділену любов ліричного героя. тільки у сні з"являється йому образ коханої:

чого являєшся мені у сні?

чого звертаєш ти до мене

чудові очі, ті ясні, сумні,

немов криниці дно студене?

герой щиро кохає свою милу, хоч вона і згордувала ним. довга розлука посилила в його серці біль, але не погасила кохання. свою безнадійну любов, страждання і журбу переливає він у сумні пісні:

в життю ти мною згордувала,

із нього визнавала одні

оті ридання голосні -

пісні

засобами української лірично-народної пісні написана поезія "ой ти, дівчино, з горіха зерня". для форми вірша франко скористався ритмікою поширеної в народі пісні "ой ти, дівчино, горда та пишна". з народними піснями споріднений вірш і деякими образами та лексикою. такими є порівняння дівчини з ясною зорею, горіховим зерням, вживання пестливих слів (хустонька, серденько). очі коханої кращі від сонця, вони запалюють коханому серце , будять у нього незгасиме почуття любові. у вірші відтворено драму ніжної любові ліричного героя, показано суперечливість його почуттів, бо для нього втрачена кохана дівчина, а лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

ой ти, дівчино, ясная зоре,

ти мої радощі, ти моє горе.

тебе , любити мушу,

тебе кохаючи, загублю душу.

таким чином, у ліричній драмі "зів"яле листя" франко проспівав гімн чистому і зворушливому коханню, яке облагороджує душу.

Художні особливості «Уривок з поеми»:

епітети: «залізна голова», «п’яний сміх», «запорозька кров»;

метафори: «народ мій жбурне»; «рокоче запорозька кров»;

порівняння: «херсонські пре­рії— мов Січ»;

алюзії: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти», «Вставайте! Кайдани порвіте!»;

інверсія народ мій.

Примітки: «Уривок з поеми» слугує яскравим прикладом «козацької лірики». Перед чи­тачем з’являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також образи січовика, отамана, Січі. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі із XX ст., апелюючи до народної пам’яті, що закарбувала на своїх сторінках славні звитяги та перемоги українських коза­ків. Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишню доблесть прадідів, що «уміли кинуть п’яний сміх / В скривавлене обличчя — муці», у жилах котрих «рокоче запорозька кров». Навіть тоді, ко­ли «держава рухнула», у козаків не опустились руки: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!»

Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи

(комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч")

Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії "Сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. Першою і центральною фігурою п'єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "Тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені..." Найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. Так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для Божого дому й шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує".