Незвичайні пригоди алі в країні недоладії 10 порад змiнится алi

Аля — дівчинка хороша, але трішечки безвольна й безвідповідальна.

1.Не братися за декілька справ одразу, а поступово.

2.Доробляти справу до кінця, за яку взялася.

3.Не братися за непосильні для себе завдання, справи.

4.Дотримуватись обіцянок.

5.Змінювати щось в житті, тому що без цього, вона постійно буде братись за справи і не робити їх до кінця.

Тут описано все в загальному, більше придумати якісь поради неможливо.

ответ:Мадонна є втіленням жінки-матері і музи, що надихає на творчість. На картині вона зображена босоногою з немовлям на руках. Вражає її сумний тривожний погляд, але відчувається сила духу, доброта та готовність в будь-яку мить спуститися на землю, залишившись недоступною для зла. Такий образ є втіленням вічної ідеальної жіночності і тому не міг не зачарувати чутливого до справжньої краси поета. Іван Франко вірив в силу доброї краси, без якої неможливе мистецтво.

Тема сонета: захоплений опис Сікстинської Мадонни з однойменної картини Рафаеля.

Ідея: справжня краса невіддільна від добра; возвеличення матері-жінки; непереборний вплив мистецтва на душу людини.

Художні засоби: риторичні запитання, емоційні оклики, звертання.

Ліричний герой: захоплена красою людина, яка перебуває під сильним впливом мистецтва. Але герой не просто захоплюється Мадонною, а готовий боронити світлий образ, що видно з перших рядків сонету: «Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник». Майже гнівно звучить запитання, що тільки підтверджує щирість відчуттів. Герой не розуміє, як можна байдуже дивитися на цю картину, для нього це рівносильно байдужості до мистецтва взагалі.

Сонет цікавий за формою, глибокий за суттю. Помітно, що Іван Франко пройнявся італійським мистецтвом , адже тема його твору – картина італійського художника, а форма твору – зароджений в Італії сонет. Подібно до Великих Данте та Петрарки Іван Франко прославляв ідеалізовану жіночність.

Объяснение:

Для Поета найефективнішим такого співчуття й захисту є Слово, про що, зрештою, він і згадував у “Подражанії 11 псалму”. Однак прізвище Тараса Григоровича було подвійним – Шевченко-Грушівський (власне, Грушівським чи Грушевським зазвичай Тараса звали у шкільні роки [83, 27]). Тут знову є ризик піддатися на спокусу буквального тлумачення, результатом якого може стати повний тупик у дослідженні. Якщо з “нащадком шевців” нібито розібралися, то символом чого є груша? Гадаю, про одну з особливостей цього дерева можна твердити з певністю – про його здатність щедро плодоносити.

Вібрація праімені-тотема у нащадків роду (в разі життя у згоді з іменем та прізвищем) могла мати наслідком творчу активність і плідність, що помітно в Тараса Шевченка на диво яскраво – варто лишень згадати, в кількох видах і жанрах Великий Кобзар виступав: поезія, проза, драматургія, художній переклад – дарма що інтерпретації Міцкевича та Желіговського не збереглися! – графіка, живопис, скульптура. Окрім того, мав Митець і талант музиканта – грав на кобзі, торбані, бандурі, ймовірно на гармошці (чого б тоді так докладно згадувалось про цей інструмент у повісті “Капітанша”?).

Ще в дитинстві, переписавши поезії Григорія Сковороди, Тарас не читав їх, а “виспівував”, та й цілу низку власних віршів – таких, наприклад, як “Ой повій, повій, вітре, через море та з Великого Лугу” (з “Гамалії”), думки “Тяжко-важко в світі жити” й “Нащо мені чорні брови”, за свідченням очевидців, він теж співав, і хтозна, чи мелодії якихось із пісень на вірші Кобзаря, визнаних нині як народні, не були так само спершу створені й наспівані самим Поетом?

Окрім того, прізвище “Грушівський” може походити й не від груші, а від “грушівки” – наливки з плодів цього дерева, а також виду плахти – частини українського жіночого вбрання. Пригадаймо:

Ой стрічечка до стрічечки

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,

Дивуйтеся, дівчаточка,

Дивуйтеся, парубки,

Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

А з іншими вінчайтеся.

Подавані рушники…

Отаке-то козаки!

Объяснение: