Іть будласка, усі порівняння у оповіданні "скарб", дуже

1. Отримання літнього завдання хлопцями — зібрати колекцію комах. 2. Від’їзд Сергія і Митька до бабусі в село. 3. Похід на річку. 4. Зустріч з Василем Трошем біля озера. 5. Розповідь велосипедиста про чудовисько, яке начебто живе в озері. 6. Ночівля біля озера. 7. Запис до бібліотеки і вивчення зоології. 8. Митькозавр Стеценка з Юрківки — чудовисько, що живе в лісовому озері. 9. Виявлені сліди невідомої істоти на березі 10. Роздуми щодо пастки для химери лісового озера. 11. Вихід знайдено – химеру будуть ловити на курку, яку вкинули в яму. 12. До ями замість чудовиська потрапляє дід Трохим. Провал операції «Курка». події, що відбулися у дядька Гната з тромбоном; хлопці так і не виявили того, хто живе в озері. 13. Імітація чудовиська Васильом 14. Подяка Сергія і Митька Василеві за чудові канікули та інтерес до зоології. План «Химера лісового озера» 1. Завдання вчительки 2. Насмішки  майбутнього майстра велосипедного  спорту 3. Добра бабуся, та дід Трохим. 4. Дорога до лісового озера. 5. Страшна розповідь про химеру 6. Таемниця. І нічна варта. 7. Вивчення бібліотеки. 8. Митькозавр Стеценка із Юрківки. 9. Велечезні сліди на березі. 10. Невдала операція «Курка». 11. Нічний розіграш Васі. 12. Майбутні пригоди хлопців.

Дочка хазяїна Соня і вчитель Калинович змальовані драматургом не так чітко і послідовно, як Пузир, Феноген і Ліхтаренко. Однак видно, що автор відвів їм важливу композиційну роль: служити контрастом до «темних сил», уособленням яких є хазяїн і його помічники. І Соня, і Калинович відчувають, що навкруги їх твориться зло, вони ніби намагаються боротися з цим злом, але їхні зусилля наївні і марні.

Соня — дочка Терентія Гавриловича Пузиря. Вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. Дівчина гає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. Соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм до бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. Випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. А поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ.

Соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!» І тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: Пузир передає розпорядження Ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору.

У питаннях кохання і шлюбу Соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. Вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя Калиновича. І згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу.

Можливо, вона піде однією з Калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!» Можливо, стане великою землевласницею з новими поглядами («Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...»). Хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди.

Наречений Соні, учитель гімназії Іван Миколайович Калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він покладає надії на освіту: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..»

Великі надії Карпенко-Карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста Калиновича: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»

Калинович відзначається чуйністю, тактовністю. Він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття Терентія Гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. Не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав Пузир, Калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить Золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. Учитель не корисливий, щиро кохає Соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення.

Логіка розвитку характерів приводить до думки, що Соня й Калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».