:добрим чи злим ви уявляєте старого гнома з вірша "гном у буфеті? з чого це видно?

У вірші «Гном у буфеті» старий гном є добрим. Автор говорить про нього «живе мій добрий знайомий». Це видно зі вчинків гнома: гукав пустунам «Ай-яйі», слухняним давав шоколадки, золотить на свята сервізи, в довгі засніжені ночі нашіптує дітям казки.

Повість Андрія Чайковського «За сестрою» здобула широку популярність відразу ж після її написання. В творі ми переносимось в ті далекі часи, коли українські села і міста руйнували турецько-татарські загарбники, вони вбивали і забирали в полон людей нашого народу. На боротьбу з нападниками стали козаки, які ціною свого життя виборювали волю своїй землі. Але найбільше мене вразило те, що це не просто твір про певні історичні події, а справжня повість про пригоди, мужність та вірність.

Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.

Прикладом звитяги і гідності змальовується і головний герой твору Павлусь. Щоб урятувати свою сестру герой вирушає в небезпечні і довгі мандри. Він весь час намагається довести собі та іншим, що він є гідним нащадком козаків і зможе стати справжнім захисником свого краю. Чимало перешкод випало на шляху героя, проте він не здався і знайшов свою сестру, тим самим довів, що він належить до славного козацького роду.

Андрій Чайковський пізніше написав, що він створив цей твір з метою показати всім нашу історію козацького періоду, ще раз нагадати нам про те, ким ми є, хто наші предки. Я вважаю, що письменнику це вдалося, адже це не лише цікава повість, вона містить у собі дуже важливу думку – необхідність бути чесним, мужнім, патріотом свого рідного краю.

Осінь… Опале листя кружляє довкола ніг... Холоднуватий вітерець змушує нас одіти теплий одяг. Усі метушаться, кудись спішать: хтось на роботу, хто на навчання, а хто в пошуки нової долі… А я? Я іду і милуюсь своїм рідним містом, яке завжди заворожувало своєю красою та архітектурою, пам’ятками давнини… Сонечко, яке ледь-ледь пробивається крізь похмуре небо, торкається моїх щік та ніжно змушує мене здригнутись та одіти сонячні окуляри…

Учні по дорозі до школи збирають найкрасивіше опале листя та несуть до класів, щоб показати вчителям, та позмагатись з однокласниками про те хто знайшов найбільший та найгарніший кольоровий листок, що може стати прикрасою аудиторії. Старші також не поступаються дитячістю, вони , таке враження, що зараз впадуть у купи листя та будуть купатись у ньому… Закохані парочки ідуть дивлячись на небо, яке , здавалось б, от - от скине на нас краплинки дощу. Проте ніхто за це не переживає, адже, після дощу повітря свіже-свіже, і прогулюватись під час дощу навіть приємно і романтично. Коли легкий вітерець віє, легко проходить по шиї, торкається холодних рук, і…починає падати дощ… Краплини його проходять по шкірі, легко лоскотаючи та котячись по щоці…