Назвіть мотив поезії малковича *музика що пішла*? а)захоплення подорожувати.б)віра в те що музика живе в кожному.в)мрія навчитися грі на музичних інструментах.г)відчуття музики притаманне тільки людям творчим

Веселий час — дитинство! Сповнене пригод, справжніх переживань і почуттів, воно назавжди залишається в нашій душі світлим образом, що з теплотою згадуємо в дорослому житті. Бо такого в нас більше ніколи не буде, а воно було найкраще, найправдивіше, найдивовижніше. Такий незгладимий слід залишило дитинство і в душі Всеволода Нестайка, бо тільки людина, яка вміє зберегти в пам'яті миті дитячого життя, могла написати "Тореадорів з Васюківки".
Повість описує пригоди друзів Івана Реня (Яви) і Павла Завгороднього (Павлуші), які ніколи не сидять на місці, вони завжди діяльні, їх мозок напружено працює над тим, яку би "штуку утнути".
І треба сказати, що усякі штуки їм надзвичайно добре вдаються! Чого варта вигадка провести у Васюківці метро зі справжніми станціями "Клуня" і "Крива груша". І байдуже, що воно проходить під свинарником, що й стає причиною катастрофи для однієї з тварин, але ідея за новизною, безперечно, блискуча.
Так само передовою можна вважати виставу з боєм биків, тобто кориду. Звичайно, виходить дещо трансформоване шоу, бо хлопцям спочатку не щастить з темпераментом корови. Контрибуція абсолютно не звертає уваги на вистрибування сміливих тореадорів, а також на вимахування червоним килимком із зображенням собачок перед мордою. Врешті, терпець флегматичної корови уривається, і вона, мугикаючи прокльони, заганяє друзів у болото.
Поза всяким сумнівом залишається і той факт, що бешкетники придумують різні штуки і в школі. Урятувавши мале щеня Собакевича, вони приносять його на заняття, за що, звичайно, друзів разом із зоопарком виганяють з уроку. Не в правилах приятелів гаяти час, тож вони швидко придумують почепити шкільного дзвоника на свого чотирилапого супутника, пристосувавши калатало ременем зі штанів.
Як бачимо, автор зображує чимало кумедних ситуацій, що трапляються з васюківцями. Усі ці пригоди описані детально, із масою цікавих смішних подробиць. Читач ніби потрапляє до кола тореадорів та їхніх однокласників — настільки майстерно автор зображує події. Ми співпереживаємо школярам, що "видають учительку заміж", розуміємо їхній світлий сум. В. Нестайко уміло зміг поєднати романтичні елементи з гумористичними. Весь клас хоче виразити свої найкращі почуття улюбленій Галині Сидорівні, і кожний старається, як може. Дещо комічно, але дуже зворушливо виглядає мадригал, написаний Карафолькою. З любов'ю, переживаючи (чи вийде?), готують сюрприз і Ява з Павлушею. Увесь клас об'єднується, допомагаючи один одному.
Така ж згуртованість виявляється, і коли виникає необхідність помирити найкращих друзів, що розсварилися. Для цього створюється справжній план, адже дружба — то дуже важлива річ, яку треба берегти, і це розуміють учителька, її майбутній чоловік, що береться допомагати в операції "примирення", і — це найголовніше — діти.

Одного разу зимою,Волохан пішов гуляти і довго не повертався.
Зимою швидко сутеніє ,тому усі почали хвилювати.Де ж це Волохан?
Може він покинув нас?Його хазяїн зразу пішов його шукати.Почалася заметіль і сліди завіяло,про те було видно великі ями вириті Волоханом
.Ідучи ,далі хазяїн поміти лисячі сліди менші від собачих.
Виявилося,що Волохан грався у снігу і раптово помітив ,що там ходять польові миші.Волохан був не один ,поблизу ходив лис який борсався в снігу в пошуках їжі.Вони рискали по галявині аж поки не натрапили один на одного.Почалася біганина.Волохан біг за лисом майже наздоганяв,але сили його покинули і він навіть не усвідомив ,що лис його завів далеко у незвідані ще ним території.Він вив ,ніби плакав ,але його ніхто не чув.
Але згодом хазяїн знайшов його і собака ,ніби ожив від зустрічі з ним.
Він ішов по переду обнюхуючи все і шукаючи дорогу додому.А коли дійшов ,то з радістю побіг до знайомого житла і людей)