Написати твiр на тему "продовження казки "мишка" б.лепкого(на страницу)

мишка влаштувалась не погано - вона стала жити з новим господарем. нехай у нього статки були погані, проте це була чесна та віддана людина. незабаром війна скінчилась. мишка збігала подивитись, як живе її старий господар. те, що вона побачила, її здивувало.

чоловік знов був багатим,
проте його покинули усі його знайомі. тепер він не мав потреби в грошах та почав займатися благодійністю. мишка зрозуміла, що старий господар отримав гарний урок. не можна наживатися на чужому горі, бути жадібною людиною без жалості у серці.

подробнее - на -

Усмiшки, фейлетони, нариси Остапа Вишнi
Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови,
життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту,
переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на
душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника,
думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти
зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом!
Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi
здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася
про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя.
Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину
Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за
кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi
Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних.
Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”,
“Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його
творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати
глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки,
анекдоти. Остап Вишня
Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï.
Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне.
Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм
звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж
тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження
справила в моïм життi,
Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так
Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то
Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”),
став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав,
то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового
глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися
над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня
володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй,
свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила
не жовчна злiсть, а сонячний смiх.

Рідний край – це місце, де я народився, місце, яке мені дуже дорого. Мені дорогий рідний край, тому що я тут народився, перший раз почав ходити, говорити, вчитися. Тут я вперше пішов до школи, в перший раз святкував день народження, Новий рік та інші чудові свята. Тут мої родичі, моя сім’я, друзі, знайомі, з якими я проводжу дуже багато часу, і з цими людьми пов’язано багато приємних вражень.

Я впевнений, що у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край. Рідний край – особливе місце, все тут рідне, знайоме. Люди, що народилися в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні, щиро раді зустріти земляка, навіть якщо його не знають.

Природа тут особлива, не така, як в інших місцях . Мій рідний край гарний у будь-яку пору року. Влітку мені подобаються зелені простори полів і лугів , восени – золотисті березові гаї, а взимку – білі замети і сніжинки, що повільно летять до землі, хуртовини і іскристий на сонці сніг. Кожна квіточка знайома, кожна стежинка, і навіть не хочеться нічого зривати, знаючи, що це росте на рідній землі.Природа рідного краю – це не тільки краса пейзажів, але ще й стан душі, надзвичайно гостре відчуття справжньої Батьківщини, яке кожна людина трепетно ​​зберігає в собі довгі роки. Безтурботність долин і полів, велична гордовитість лісів, неспішні річки і дзеркала озер, мінлива волелюбність моря – всі ця природна краса воістину прекрасна.