. Я вважаю, що релігія дуже допомагає по-справжньому праведним людям зберегтися в нашім суспільстві, подібно діамантам, які сіяють у купі каменів, ще не покрившись пилом і брудом.
Саме такі люди вірять у духовне відродження суспільства й саме завдяки їм нас ще можна врятувати від моральної деградації. Коли пишеш про любов і милосердя, мимоволі згадуєш поїздку в міському транспорті в годину пік. Це видовище жахає. Юрба народу з перекрученими злістю особами влітає у відкриті двері, давлячись і штовхаючись. Ця картина прекрасно ілюструє «любов» друг до друга й безкорисливе «бажання до Що ж отут говорити про безкорисливість? Про нього не може бути й мовлення. Допускаю, що люди можуть допомагати родичам і друзям, але я дуже рідко гаю цю картину серед незнайомих один з одним людей. Все це змусило задуматися мене над питанням: «Чому?» Щоб вилікувати від хвороби, треба знати її причину.
Любов , чесність, милосердя - без цих чеснот померає людська душа.
Не потрібно зраджувати своїм принцрпам, але при цьму не бути жорстоким і байдужим до людей, які потребують твоєї до
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Напишіть будь ласка твір " чому любов возвеличує людину ? "
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.