Твір рпоздум на тему "повага до літературних памятокукраїнського народу" (2, 5 ст)

Академічна доброчесність базується на згоді усіх учасників академічного процесу дотримуватися правил та виконувати покладені на них обов’язки. На жаль, непорозуміння між викладачами та здобувачами вищої освіти часто призводять до взаємної неприязні.

Доброчесність є необхідною й важливою складовою будь-якого істинного досвіду освіти – доброчесність з боку як викладача, так і здобувача вищої освіти.

Якщо взяти прості приклади:

- чи хотіли б ви, щоб вас оперував лікар, який списував і нечесно здобував оцінки в медичному університеті;

- чи почувалися б ви впевнено й комфортно на мосту, спроектованому інженером, який списував і нечесно здобував оцінки в технічному університеті;

- чи довірили б ви складання вашої податкової звітності бухгалтеру, який на іспиті списував відповіді у свого сусіда?

відповідь:

без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій