Художній аналіз "наша мова" голобородько

Про рідну мову, її значення написано багато віршів. Але цей — особливий. Це вільний вірш, верлібр, не обмежений римами, не обтяжений складними художніми засобами. Це вільна розмова душі. Не треба доводити, яка гарна наша мова — кожне слово її виспіване у пісні, записане в давніх літописах, сказане в доброму товаристві. Тож хай дізнаються й вороги, «якими словами на самоті мовчимо», тобто що у нас у душі. Вірш викликає багато асоціацій, дає змогу читачеві домислити, доуявляти, до фантазувати.

Верховина подарувала Україні чудового,щирого,сильного,кремезного парубка на ім'я Іван.Хлопак був безкорисливим, довірчивим і скромним.Переїхавши до міста він більш за все сумував за своєю домівкою.Коли парубок влаштувався на роботу він відносився до неї з відповідальністю, Іван був неймовірно вдячний свому тренеру-доктору Брякусу, він розумів, що не можна ображати менших і навіть отримавши гроші і славу залишився чемним, скромним хлопцем з верховини.

Собою він показує, яким повинен бути справжній українець, мавши труднощі він не схилив голови і продовжував боротися, при цьому не забуваючи про проблеми інших.

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.