Твір-роздум. як добро перемагає зло у поемі "добра казка"?

жив - був хлопчик. він робив тільки зло. якось він мало не збив дідуся. дідусь сказав йому: ти що, спробуй творити добро ! на наступний день хлопчик перевів бабусю через дорогу ! йому творити добро ! відтепер він творив тільки добро

Кохання — як вода, — плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Нi! я жива! Я буду вiчно жити!

Я в серцi маю те, що не вмирає.

Не задивляйся ти на хлопцiв людських.

Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузку.

Шати на ньому - барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).

Виринає посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс

Русалка випливає i знадливо всмiхається, радiсно складаючи долонi. На нiй два вiнки - один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадає серпанок.

Той, що греблi рве" - молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтої до ясно-блакитної, i поблискує гострими злотистими iскрами.

Тема: роздуми автора про божий дар, справжнє покликання людини. Ідея: кожна людина має самореалізуватися в житті. Художні засоби: Главное - ДЕЗИНФЕКЦИЯ! 99,9% защиты! Епітети: високі верхи, дитячі незамкнені очі, замала долоня. Метафора: пропекла борозну межи брів… Образи: ліричний герой, метафоричний образ зірки. Твір складається з восьми рядків. Римування: жив -очі – верхів ночі ⇒ перехресне (абаб). Метафоричний образ зірки набуває особливого звучання. Адже могло бути все буденним: «Може, так би невидимо й жив», та якось «липневої ночі впала зірка з високих верхів», коли ліричний герой ще був дитиною. І впала вона: «у дитячі незамкнені очі». А коли зірка «пропекла борозну межи брів», — це ніби остаточне закріплення дару, бо, за народним повір’ям, між бровами знаходиться так зване «третє око», воно є лише в людей, наділених особливими талантами. А те, що зірка «засіяла пам’ять золою», свідчить: віднині життя ліричного героя зміниться, він муситиме творити, бо «зола» не даватиме спокою: спалахуватиме, тлітиме, болітиме, і все це мусить бути виражено в божій іскрі — творах. Ліричний герой не зміг протистояти чи протестувати проти божого дарунку, він не міг навіть прикритися рукою, бо «долоня була замалою». Тож він ще з дитинства приречений писати, адже таке його покликання, такий дар він отримав із неба. Вірш зовсім невеликий за .обсягом, проте ємко й повно передає головну думку автора про самореаліза-цію людини. «Діва Обида…» Римарук аналіз Збірка – «Діва Обида». Жанр – медитація. У вірші розповідається про поєдинок над прірвою, який спричинює ще більш жорстокі поєдинки. Образи: Прірва – це образ смерті, образ темноти, чогось поганого, того, звідки вже немає вороття… Образ Діви Обиди – це духовний стан, стан речей та слів. Та водночас, це образ Діви Марії, матері Ісуса Христа. Складається вірш із шести катренів Римування – перехресне. Рима чоловіча. Віршовий розмір – тристопний дактиль (перша строфа). Друга строфа написана одностопним дактилем. Художні засоби: епітети: темні обидва, коханих облич, порвані сіті, траурна бинда, пекельних сторіч. риторичне питання: «Чом же ти ймення Обиди взяла, Діво Маріє?» діалектизм «бинда» (стрічка). Цей вірш змушує задуматися над людським життям, над тим, що треба в житті «годувати гарного вовка на своєму плечі», а поганого намагатися не підгодовувати, а навпаки, прогнати зі свого життя, аби не впасти у вічну прірву… «Радісно й покірно серед ночі…» Римарук аналіз Автор зображує священний вечір перед Різдвом. Віршовий розмір – п’ятистопний хорей. Рима жіноча Художні засоби: епітети – душі підземні, небесні, байдужі, гості довгождані, століття недоспані, метафори – голоси вибігають, провалитися в сон тощо. Радісно й покірно серед ночі вибігають голоси діточі навперейми вовочому виттю… Той, хто не сміється і не плача, – до божниці спиною: неначе прикликає предків на кутю. Він не має іншої мороки, він не чує – відчуває кроки: на снігу сліди! Та всі навспак… Де небесні, де підземні душі? Чом вони вдають, що їм байдужі музика і слово, мед і мак? У які глибини й високості йдуть повз нього довгождані гості? Скільки вже недоспаних століть, знаючи, що кожне з них – зимове, у поганськім беззаконні мови до божниці спиною стоїть? Голосіння вовче і дитяче… Той, хто не сміється і не плаче, провалився в сон, як у замет. Янгол схарапуджено літає, пошепки з холодних вуст читає: музика і слово…мак і мед…